Залежності нашої незалежності

Чинники, які ставлять під сумнів наш реальний суверенітет.

У сучасному глобалізованому світі жодна країна не може бути абсолютно незалежною. Навіть найбагатші країни залежні від іноземних торгових партнерів, від світових цін на нафту, метали, продовольство. Загалом же всі країни тісно пов’язані між собою. Однак деякі країни у цій зв’язці можуть смикати за ниточки, а деякі – ні.

Що таке суверенітет?

Під справжнім суверенітетом можна розуміти здатність держави ухвалювати потрібні їй рішення, попри думку інших держав. Це можуть дозволити собі США, Франція, Сполучене Королівство, Китай, Ізраїль, а серед наших найближчих європейських сусідів – Польща та Угорщина.

Але деякі держави більш залежні від інших, зокрема і наша Україна. На 27-му році незалежності ми маємо країну, яка життєво залежна від низки зовнішніх чинників, кожен з яких нівелює реальний наш справжній суверенітет. Чинна влада змушена в багатьох аспектах йти на невигідні не те що українському народу, але й самій владі рішення, тому що цього вимагають інші країни. І в цьому проявляється наша чотириаспектна залежність.

Подвійна енергетична кабала

Від першого року незалежності Україна має проблеми з російськими газом та нафтою, а Москва вже не раз душила Україну газовим зашморгом: то припиняла постачання газу посеред зими, то піднімала ціни на вуглеводні під час збору урожаю – щоб завадити успішному збору та продажу українського зерна. Сьогодні влада стверджує, що начебто ми нарешті позбулися російської енергетичної залежності: купуємо російський газ в Угорщини, Польщі та Словаччини, а також електрику й вугілля напряму з РФ.

Наразі поляки й угорці продають нам надлишки газу. Але що буде, якщо Москва зробить такий реверс неможливим або ж продаватиме ЄС менше газу? І чи взагалі безпечно потрапляти в нову залежність від країн, відносини з якими почали стрімко погіршуватися, а європейські «сусіди» почали втручатися в наші внутрішні справи і зазіхати на нашу територіальну цілісність? І що станеться, якщо Варшава та Будапешт захочуть використати українську залежність від їхнього реверсу в політичному аспекті? Наприклад, Будапешт вимагатиме автономії для Закарпаття чи запровадження угорської мови як державної, шантажуючи Україну припиненням постачання газу посеред зими?

За 27 кошмарних, з погляду світового ринку енергетики, років ми не спромоглися знайти по-справжньому альтернативні джерела газу. РФ же спромоглася збудувати десяток нових наземних та підводних газопроводів, подолала європейські санкції і спротив урядів країн ЄС та все-таки розширила свою нафтогазову присутність на європейському і китайському ринках. Ми ж натомість за 27 років виявилися нездатні протягнути бодай один газопровід з Норвегії, Туркменістану чи Ірану, в обхід Росії. Хоча такі проекти не були б фантастичними з умов розумного менеджменту та міжнародного партнерства із зацікавленими сторонами. І реалізувати це можна було б навіть не за власні, а за гроші кредиторів, які невдовзі окупилися б ліквідністю газопроводу. Однак будівництво будь-якого не російського газопроводу навіть не обговорюється не тільки в українському уряді, але й в українському сегменті соцмереж. Тож енергетика і досі є болючою точкою і зовнішнім важелем управління Україною.

Кредитне ярмо

Через корупцію та розкрадання найдохідніших галузей економіки українська влада вже традиційно головним джерелом латання дірок в бюджеті та забезпечення виплат зарплат і пенсій вбачає іноземні кредити, взяті насамперед у МВФ. Але Міжнародний валютний фонд просто так не позичає грошей, а бере в боргову кабалу лише на умовах, які є справжнім втручанням у внутрішні справи країни, і не тільки економічні. Якщо ж Київ не виконує вимог – отримання наступного траншу буде заблоковане і Україна не отримує життєво необхідних грошей, тому в більшості випадків наш уряд змушений погоджуватися з фактичним зовнішнім управлінням.

Зокрема, ще минулого року МВФ висунув Україні список вимог, найодіознішими з яких стали, зокрема, введення плаваючого курсу гривні та вимога поступового підвищення пенсійного віку до 63-65 років (для чоловіків – до 2026 року, для жінок – до 2031 року). МВФ також висунув вимогу схвалити закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Мораторій на продаж землі державної і приватної власності повинен бути скасований. І Україна вже створила робочу групу, яка разом зі Світовим банком розробить законопроект для того, щоб відкрити ринок землі і дозволити продаж землі.

Міжнародні кредитори висунули також вимогу до України розпочати масову приватизацію. Україна вже зобов’язалася приватизувати «Одеський припортовий завод» та залучити до конкурсу авторитетних міжнародних інвесторів. А Меморандум МВФ передбачає, що Україна ініціюватиме приватизацію великої кількості державних підприємств: ПАТ «Центренерго», «Турбоатом», «Укрспирт». МВФ навіть вимагає, щоб Україна провела економічне розслідування операцій «ПриватБанку», його реструктуризації та умов стягнення заборгованості за проблемними кредитами, а також з’ясувати, чи були правопорушення в період до його націоналізації.

МВФ визначає ціни на газ для українських громадян, і на його вимогу Україна повинна переглянути параметри системи комунальних субсидій для населення, запровадження коригування соціальних норм у непікові місяці протягом опалювального сезону. Мінфін повинен створити централізовану базу даних одержувачів соціальної допомоги.

Розуміючи, що захмарні ціни на комунальні послуги можуть призвести до соціального вибуху в країні, влада навіть посилала міністра фінансів Олександра Данилюка до Вашингтона просити про пом’якшення умов ціни газу на опалювальний сезон. Але МВФ категорично відмовився змінювати раніше погоджені з урядом України умови визначення ціни газу для населення, які повинні були привести до її підвищення на 17,6%.

Найгіршим у цій ситуації є те, що український суверенітет не просто продають, а продають дуже недешево, а за мірками міжнародної економіки – за копійки. Суми, які МВФ позичає Україні, – 1-2 млрд доларів на рік – співмірні з тисячею гривень для безробітного українця – можна протягнути місяць на «Мівіні», але недостатньо, щоб вирватися зі злиднів.

Розвинені держави, які одержували кредитування та інвестиції, оперували сумами в десятки, а то й сотні мільярдів доларів, адже тільки такі гроші можна вкладати в дохідні галузі і мати результат. Наприклад, Польща отримала від ЄС загалом близько 101 млрд доларів, Угорщина – 60 млрд доларів, які вкладали в економіку. Торік, коли Варшава домовлялася про кредит з МВФ, йшлося одразу про 10 млрд доларів. Україні ж за всі роки було надано тільки 12,5 млрд доларів, невеликими траншами, які одразу ж проїдалися на соціальні видатки. Нам дають копійки на проживання, а натомість хочуть купити нашу землю, ліс, стратегічні підприємства і змусити працювати наших пенсіонерів до смерті.

Духовна підлеглість

Від часів здобуття державної незалежності досі актуальною є ситуація, за якої духовні центри управління найбільшими українськими церквами є закордоном – у Росії та Ватикані. Однак якщо українські католики та греко-католики особливо не відчувають політичного чи ідеологічного впливу від перебування очільника своєї церкви в Римі, то українські православні піддаються шаленому церковно-ідеологічному зомбуванню з-за поребрика.

І навіть довгоочікувані обіцянки надання Томосу Українській православній церкві наразі не змінили цієї ситуації, позаяк дата надання автокефалії постійно відсувається, немов морквина перед носом у коня. Зрештою, навіть вітчизняні православні ієрархи зазначають, що стовідсоткової гарантії отримання української церковної незалежності вже цього вересня немає. Ключовим моментом буде візит глави РПЦ Кирила до Вселенського патріарха Варфоломія 31 серпня. Потім українське питання повинні обговорити на синаксі Константинопольського патріархату 1-3 вересня, а підписати Томос можуть на засіданні священного синоду 10 вересня.

Після синаксису, 10 вересня почнеться засідання священного синоду Константинопольського патріархату, на якому можна очікувати кількох варіантів розвитку подій: підписання Томосу, обхідний шлях – відновлення Київської митрополії, яку потім переформують в автокефальну церкву. І третій сценарій – на синоді ухвалять рішення про відтермінування українського питання на деякий час. Тож навіть на 27-му річницю незалежності ми не можемо однозначно говорити про конкретні дати української православної незалежності, які постійно пересуваються щораз далі.

Політична залежність

Усі ці чинники створюють і систему політичної залежності, насамперед – від західних партнерів, яка значно зросла з розгортанням російської військової агресії. Під час війни та перманентної економічної кризи Україна не може бути самостійною в рішеннях, не враховуючи позиції Брюсселя та Вашингтона, і ця залежність глибоко обурює патріотичні верстви суспільства. Вже не раз українці були свідками, як всі українські президенти, а особливо чинна влада, мусили погоджуватися на всі вимоги західних демократій, як у питаннях роззброєння, здачі ядерної зброї, так і в низці питань соціально-гуманітарного характеру.

Українська влада була змушена навіть піти на суїцидальні вимоги Міжнародного валютного фонду – створення НАБУ й антикорупційних судів. Президент тримався скільки міг, відмовляючись, а потім максимально затягуючи створення Антикорупційного суду, і навіть пробував апелювати до державного суверенітету. Проте позиція МВФ виявилася сильнішою навіть за бажання влади красти, що є найочевиднішим свідченням того, хто має вирішальне слово у внутрішній політиці України.

Проте з кожним роком молода українська демократія росте, дорослішає, вчиться на помилках, вчиться вибирати владу та бути більш перебірливою у зв’язках, здобуває новий досвід та відкриває для себе нові, життєво важливі дорослі потреби і ставить завдання їх досягнення. І 27-ма річниця Дня Незалежності є для кожного українця хорошим приводом задуматися: а що можна зробити особисто у своєму селі чи місті і кого делегувати до влади на виборах, щоб позбутися перерахованих вище залежностей?

Валерій Майданюк