Переговори з МВФ були складними. Кредитори висували вимогу прирівняти ціни на газ для населення до рівня промисловості. Уряд на це не погоджувався, наводячи основний аргумент: доходи українців поки не дозволяють платити ринкову ціну на газ. Результатом річних перемовин став компроміс, якого вдалося досягти лише завдяки наполегливості українського Уряду: замість 60%, ціна на газ зросте лише на 23,5% – це в два з половиною рази менше, ніж могло би бути.
Отже, з 1 листопада маємо нову вартість блакитного палива – 8 грн 55 коп. за 1 м³. На ці умови Україна змушена була пристати, аби отримати черговий транш МВФ.
Звісно, кожен з нас би вважав за краще, щоб газ якщо не подешевшав, то хоча б його вартість залишилась на тому ж рівні, що й до опалювального сезону. Однак насправді арифметика така: при збільшенні ціни на газ до 8 550 тис. грн. за тисячу кубометрів середня сума у платіжках кожної родини зросте на 300-500 грн. Багато? Так. Але якщо за блакитне паливо платитимемо, як зараз, по 7 тисяч, то наші кишені навряд чи стануть повнішими – є навіть ризик, що, окрім вітру, там навряд чи що затримається. Адже не підвищимо ціну на газ – не отримаємо черговий транш від МВФ. Не отримаємо черговий транш – не буде чим розрахуватися з боргами, яких набрали попередні уряди. А вони суттєві: протягом 2006-2013 років було позичено 50 млрд. дол.!

