У багатьох країнах світу з обов'язковою накопичувальною пенсійною системою фінансові установи, які обслуговують її, вже функціонують близько 20 років. Цей значний досвід може допомогти Україні у запуску другого накопичувального рівня, а також зробити нашому держрегулятору висновки та здобути повчальні уроки. Зокрема, перший урок – влада має забезпечити відповідне планування; урок другий – надати достатній час для виконання плану уряду.
Якщо поштовхом до побудови ринків капіталу в Україні буде завершення створення трирівневої пенсійної системи, тоді паралельно з її розвитком нашій владі доведеться забезпечувати поліпшення корпоративного управління в тих компаніях, які хочуть отримати доступ до активів другого рівня. До речі, всі західні країни встановили таку практику та порядок розкриття інформації, згідно з яким компанії з управління активами та адміністраторів пенсійних фондів (КУА АПФ) надають для відкритого доступу все про структуру їхнього акціонерного капіталу, фінансову звітність та багато іншого. І у нас в Україні державні органи, що здійснюють регулювання ринку цінних паперів та недержавного пенсійного забезпечення, повинні вимагати надання повної і відкритої для громадськості інформації про їхню роботу.
У разі порушення вимог нормативно-правових актів мати можливість застосовувати ефективні санкції проти членів рад пенсійних фондів, так і щодо керівників компаній з управління активами та адміністрування НПФів. Контролюючим органам потрібно уважно стежити за впровадженням адміністративних систем, необхідних для здійснення персоніфікованого обліку та переведення грошових внесків другого пенсійного рівня. Думаю, що з найважливішими аспектами розробки програмного забезпечення та адміністративних процедур наші чиновники вже встигли ознайомитися на досвіді інших країн, де були дуже серйозні проблеми. Зокрема, в Польщі і в Великій Британії було значне перевищення кошторису на розроблення та впровадження комп'ютерних програм. А в Швеції впровадження другого рівня навіть відклали на рік у зв'язку з проблемами в інформаційних системах.
Ось чому було б доцільно створити при Кабінеті міністрів України Координаційний комітет з питань запуску другого накопичувального рівня, щоб контролювати перебіг процесу його впровадження. Також Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, потрібно забезпечити суворе дотримання всіх вимог щодо ліцензування адміністраторів пенсійних фондів на другому рівні. Негативних прикладів у цій сфері було достатньо в Чилі, Великій Британії, Польщі, Угорщині, де, м'яко кажучи, фахівці суб'єктів НПО неетично залучали для обслуговування учасників другого рівня. Тому нашому регулятору потрібно якнайшвидше розробити стандартні правила, яких повинні дотримуватися КУА та АПФи при рекламуванні своїх послуг.
Зарубіжний досвід свідчить також і про те, що, здавалося б, незначні адміністративні витрати накопичувальних пенсійних планів в перспективі можуть значно зменшити розмір інвестиційного доходу. Наприклад, припустимо, що учасник перераховує у пенсійний фонд внески в розмірі 9% заробітної плати протягом 40 років і отримує на ці внески інвестиційний дохід, що на 5% перевищує рівень інфляції. Так от, аналітики підрахували, що адмінвитрати в розмірі 1% від усіх його пенсійних активів зменшать суму інвестиційного доходу при виході на пенсію на 22%, а витрати в розмірі 2% від активів - зменшать цю суму при виході на пенсію до 40%.
Відверто кажучи, далеко не відразу уряди багатьох країн та їх регулятори зосередили увагу на вартості цих послуг. Наприклад, пенсійна система Чилі була створена в 1980 році, але пройшло 20 років перш ніж були внесені зміни в розміри адміністративних витрат, що забезпечують баланс між адекватним прибутком для виконавців фінансових послуг і максимальним збільшенням суми накопичень на індивідуальних рахунках учасників пенсійних фондів. Та й у Польщі лише в січні 2010 року нормативним актом уряду адмінплата була знижена з 7% до 3,5%, а з 2014 року цю суму зменшили ще в 2 рази (крім оплати за послуги з адміністрування з рахунку польського учасника утримується 0,5% за управління пенсійними активами). Подібна ситуація склалася і в Угорщині - 10 років знадобилося для того, щоб зменшити плату за послуги з адміністрування до рівнів, які вважаються обґрунтованими.
Нам потрібно уникнути такої серйозної помилки, як дозволити утримувати в якості плати за надання адмінпослуг дуже високий відсоток з учасників НПФів. При цьому чимало українських фахівців вважають, що пенсійний другий рівень у нас повинен бути гарантованим. Вони пропонують, якщо результати інвестиційної діяльності КУА виявляться меншими за оптимальні показники, то тоді ці витрати учасникам пенсійного фонду компенсувати за рахунок держави або ж самої компанії з управління активами. Але, як показує міжнародний досвід, у більшості країн таких гарантій щодо виплат із другого рівня не існує.
Інша справа, що у нас в Україні учасникам гарантується із солідарної системи мінімальна пенсія, яка дозволить їм уникнути зубожіння. Щоправда, гарантовану пенсію з другого рівня Угорщина ввела на початку проведення своєї пенсійної реформи, але потім ці гарантії були швидко скасовані. І поки єдина в Європі країна, яка досі гарантує виплати з другого рівня, - Польща, де НПФ у разі отримання інвестиційного доходу на 50% менше середнього значення по всіх інших пенсійних фондах повинен покрити цю різницю за свій рахунок. Правда, за останні 10 років функціонування другого рівня пенсійної системи у Польщі зафіксований тільки один випадок реалізації цієї гарантії.
Отже, враховуючи міжнародний 20-річний досвід функціонування другого рівня, можна зробити декілька важливих висновків, а саме:
- Кабмін повинен створити Координаційний комітет, який би складався з представників як економічного, так і соціального блоків уряду для контролю над введенням другого накопичувального рівня.
- Розмір винагород за адміністрування та управління активами другого рівня є визначальним фактором для рівня інвестиційного доходу і розміру майбутньої пенсії, яку в кінцевому підсумку будуть отримувати учасники НПФів. Дозволений розмір адміністративних витрат повинен триматися на низькому рівні, забезпечуючи баланс між доходами КУА АПФ і сумою пенсійних накопичень учасників пенсійних фондів.
- Національні ринки капіталу повинні враховувати довгострокову перспективу інвестування пенсійних коштів, у тому числі при розробці відповідних пенсійних схем.
- Пенсійні активи другого рівня повинні бути доступними для українських підприємств як джерело довгих грошей, стимулюючи економічний розвиток (особливо для малого і середнього бізнесу).
- Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України повинні мати кваліфікованих фахівців для забезпечення ефективного захисту активів учасників другого накопичувального рівня.
Олександр ГОНЧАРОВ, Директор Інституту розвитку економіки України
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
