Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
Полтавський конюх потрапив в компанію британських аристократів та брав активну участь у підкоренні Південного полюсу.
Простому хлопцеві з полтавського села Антону Омельченку вдалось потрапити в компанію британських аристократів та побувати в Новій Зеландії й Антарктиді. Українець разом з видатним Робертом Скоттом підкорив Південний полюс.
Йшов 1911 рік. Для полтавського конюха мандрівка на Далекий Схід стала доленосною. Разом із директором кінного заводу вони переїхали і Владивосток. І саме тут українець познайомився з родичем Роберта Скотта. Едґард Еванс приїхав відібрати 20 маньчжурських поні – вони були витривалими і не боялися морозів. Звісно, потрібно було знайти й конюха для експедиції.
Тоді Роберт Скотт саме готував експедицію для підкорення Південного полюсу. Тож Едґард Еванс порекомендував українця Антона Омельченка до складу експедиції. Незабаром він та його поні прямували до Нової Зеландії, а по той бік континенту до них поспішав корабель "Терра Нова" з рештою членів команди.
Команда складалася з 33-х членів, де за кожним були чітко закріплені обов'язки. Під час подорожі українець потоваришував з кавалерійським офіцером, ветераном англо-бурської війни – Лоуренсом Оутсом. Коли відзначали день зимового сонцестояння, вони разом з усією командою випили пуншу, а потім удвох танцювали до знемоги.
"Оутс познайомився з конюхом Антоном Омельченком, який ледве говорив англійською та потерпав від нападів меланхолії. Українець був забобонним нервовим персонажем, тяжко працював у стайнях, але напрочуд комфортно почувався на мисі Еванса. Хоч ці двоє були з різних світів, вони розвинули повагу один до одного", – написано в одній з біографій Оутса.
Антон Омельченко стриже старшого офіцера британського флоту в таборі під час експедиції
Роберт Скотт у щоденнику називає 28-річного українця "чудовою маленькою людиною". Згадує, що той не любив полярних ночей і панічно боявся фосфоресценції морської води – він вірив, що там плавають демони, і навіть приносив їм жертви, кидаючи у хвилі цигарки.
Уже з перших днів базування на Антарктиді стало зрозуміло, що британці переоцінили вправність коней. Сніг був настільки сипучий, що тварини у ньому грузнули.
А там, де не могли пройти коні, люди впрягали себе у сани та продовжували шлях.
П'ятірка таки дійшла до Південного полюсу, але побачила там прапор Норвегії. Амундсен випередив Скота на 5 тижнів. Вони зробили фото на фоні норвезького прапора і рушили назад виснажені фізично та морально спустошені. Жоден із них так і не добрався до корабля. Попри те, частина врятованих членів екіпажу стане героями. Згодом, королева Великобританія вручить їм медалі та призначить пенсію.
Про життя Антона Омельченка після Антарктиди відомо небагато: він повернувся у рідне село до батьків та став листоношею. Пізніше у 2000 році українські полярники розшукають його внука Віктора і запросять на станцію Вернадського.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
