Усі говорять про квоти для жінок у політиці. Вони дійсно потрібні?

У ЧОМУ СПРАВА?

«Ми втомилися від системної нерівності – у сферах прийняття рішень, в політиці», – заявляють організатори Маршу жінок, запланованого на 8 березня 2019 року. І дійсно, за даними Держстату, у 2017 році жінки становили майже 54% населення країни – а їх представництво в парламенті, уряді і місцевій владі явно непропорційне. Представниці жіночих організацій стверджують, що вирішити проблему допомогли б спеціальні квоти. Що це таке і чи дійсно вони потрібні?

ЩО ЦЕ ЗА КВОТИ?

У світі існує три види квот, які забезпечують представництво жінок у владі:

– державні квоти на виборах. Наприклад, у Франції серед висунутих кожною партією кандидатів має бути 50% чоловіків і 50% жінок. Якщо будь-яка партія порушить цей баланс – їй доведеться платити штраф;

– добровільні квоти в партіях. Наприклад, Нова демократична партія Канади вирішила, що серед її кандидатів на виборні посади буде 60% жінок;

– квоти в парламенті. Наприклад, в Палаті депутатів Руанди 30% місць зареєстровані для жінок.

У багатьох країнах світу використовуються відразу декілька видів квот.

ЩО В УКРАЇНІ?

Українські партії зобов’язані забезпечити жінкам 30% місць у виборчих списках на парламентських виборах. Такий закон ухвалили ще в 2013 році. А через два роки квоту поширили і на вибори до місцевих рад. Однак ніяких санкцій проти порушників не ввели. Тому більшість партій продовжують ігнорувати норму закону.

Зараз серед депутатів Верховної Ради всього 12% жінок. Серед 24 міністрів тільки три жінки, а серед голів обласних адміністрацій – взагалі одна. А представництво жінок у самоврядуванні ОТГ за останні два роки зменшилося майже на 6%.

А ВОНО НАМ ТРЕБА?

Деякі політики і громадські працівники виступають проти квотного принципу. Однак їхні аргументи виглядають не надто переконливими.

1 Квоти суперечать принципу демократії. На думку прихильників такого підходу, гарантовані місця для жінок в парламенті або партійному списку обмежують вибір виборця. Але варто пам’ятати, що демократія – це не лише воля більшості, але і гарантії для меншості. Квоти потрібні не для того, щоб «обмежити» чоловіків, а для того, щоб згладити дисбаланс, який існував століттями і виправдовувався традиціями та ідеологіями.

2 Через квоти люди потрапляють у владу не завдяки своїм заслугам, а за ознакою статі. Як показує новітня історія України, до парламенту потрапляють не тільки коханки і секретарки, а й куми, старі друзі, водії та охоронці. Непрофесіонали і «випадкові люди» в партійних списках – це проблема не квот, а української політики в цілому.

3 Закон і так гарантує жінкам і чоловікам рівні можливості, тому квоти не потрібні. Дійсно, законних обмежень для жінок займатися політикою і балотуватися на виборах не існує. Проте існує безліч неофіційних, але значимих перешкод – починаючи від усталених в суспільстві традицій і стереотипів і закінчуючи відвертим сексизмом. Квоти допоможуть подолати ці перешкоди.

4 Квоти принизливі для жінок. Примітно, що таку точку зору відстоюють чомусь чоловіки певних поглядів. Самі жінки нічого принизливого у квотах не бачать.

ЯК УКРАЇНЦІ ВІДНОСИТЬСЯ ДО КВОТ?

За даними досліджень КМІС, опублікованих у 2018 році, майже 31% українців вважають, що серед депутатів Верховної Ради жінки повинні складати приблизно половину, ще близько 6% – що більше половини. І тільки менше 4% громадян переконані, що жінок в парламенті не повинно бути взагалі.