Чотирнадцятого березня - свято Преподобної Євдокії, або у народі Явдохи. Це ймення означало буквально «життєславна» і звучало як Явдоня. Асоціюється це ім'я з покровительством земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.
Історія Євдокії
Євдокія за походженням була самарянкою, проживала в фінікійському місті Гелиополі. За легендою, вона була дуже красивою і заробляла на життя найдавнішою професією, догоджаючи чоловікам.
Але якось раз вона була звернена в християнство ченцем Германом. Згідно з житієм, прийняття нею хрещення передувало поява Євдокії архангела Михайла, який вирвав її з лап сатани.
Ставши християнкою, Євдокія віддала все своє майно гелиопольскому єпископу Феодоту, а сама прийняла постриг в жіночому монастирі, розташованому поруч з обителлю в якій жив Герман. Після смерті ігумені монастиря Євдокія, що прославилася чеснотами і аскетизмом, була обрана її наступницею.
До місцевої влади дійшли чутки що в монастирі приховано величезний скарб і місцевий правитель направив воїнів обшукати монастир. За житієм Євдокії, воїни три дні не могли увійти в монастир, утримувані божественною силою, а потім на них напав величезний змій, який знищив майже весь загін. Житіє повідомляє, що Євдокія мала бачення, що їй судилося постраждати за Христа. Вона взяла Святі Дари і добровільно віддала себе в руки воїнів.
Євдокію привели до намісника Діогена, який був захоплений її красою. Євдокія визнала себе християнкою і висловила готовність постраждати за Христа.
Після цього Євдокія продовжила жити в своєму монастирі. Під час гонінь на християнство вона тяжко постраждала. Першого березня 152 р. святій відтяли голову.
У народному побуті «Явдохи» – не тільки перший день весни, але й перший день нового року, адже в наших предків рік починався з 1 березня («Явдохи» за ст. стилем). Відтак аж до XV століття на Явдохи відзначали Новий рік.
Вважалося, що свята Євдокія зберігає ключі від весняних вод, таких потрібних для майбутнього врожаю. Цього дня прокидається від зимової сплячки бабак, виходить на світ, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення. І ховрашок, кажуть, перевертається на інший бік. Отож люди виходили в поле, особливо в степовій Україні, щоб почути той посвист.
Починаючи з цього дня, діти ходили по дворах і славили прихід весни, співали закличні веснянки і носили із собою вирізаних з дерева ластівок або випечених «жайворонків»:
Благослови, Боже,
Весну закликати,
Зиму проводжати.
Ой, весна в човничку,
Літечко в возочку.
У цей день наші предки зустрічали весну, виходячи до схід сонця на горби, ставали на воротях або вилазили на дерева і закликали її. Деякі з магічних заклинань весни збереглися і до цієї пори:
Прийди, весно, прийди,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам збіжжя,
Принеси нам квіточок.
«Жайворонки», «соловейчики» дарувались весні як жертвоприношення.
Наступною ознакою приходу весни вважалися пісенні трелі вівсянки. Якщо хтось почув її голос, то намагався сповістити сусідів, що чув поклик: «Діду, діду, сій ячмінь!». З цього часу вже готували яре збіжжя для ранньої сівби.
Але найкращим благовісником все-таки були ластівки, що приносили на своїх прудких крилах весняне літепло. Цих пташок вельми шанували, вважаючи божими охоронцями осель. Батьки застерігали дітей: "Якщо хтось візьме в руки ластівку чи її яєчко, у того обличчя вкриється ластовинням, а коли зруйнує гніздечко — з'явиться ряба віспа..."
У такий спосіб люди оберігали птахів од дитячих пустощів. Діти, які бажали, аби їхнє обличчя не рябіло веснянками, побачивши ластівку в цей день, вигукували: "Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!" — і мерщій бігли вмиватися талою водою.
Господині, побачивши в цей день ластівку, кидають жменю землі на грядку зі словами: «Кріп сію». І чекають на «закономірне диво» – на цьому місці начебто виросте кріп. Діти, уперше побачивши навесні ластівку, беруть жменю землі, кидають її вслід ластівці: «На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!» для того, щоб швидше приходила весна та прилітали всі ластівки, бо, як відомо, одна ластівка ще погоди не робить.
Ластівки в Україні завжди користувалися особливою шаною та охороною. Вважалося, що руйнувати гніздо ластівки – великий гріх. Як і лелеки, ластівки приносять в оселю, під стріхою якої живуть, затишок і злагоду. Тож краще не турбувати їх і не бешкетувати, витягаючи яйця з гнізда.
Цього дня заносили до хати талу воду, вмивали дітей і самі вмивалися. Люди вірили – як умитися на Явдоху молоком, будеш на обличчя білим і гарним. А ще кропили водою стіни – щоб ті дихали. Давали цю воду курям, щоб добре неслися, коровам – щоб доїлися. В центральних регіонах України жінки сіяли розсаду в горщиках, сподіваючись, що, посіяна в цей день, вона не постраждає від морозу. А ще святили в церкві зерна пшениці з тим, щоб першою її висівати.
Добрий господар обов'язково зрізав сухі гілки дерев у саду. Ця процедура проводиться не тільки для того, щоб дерева краще родили, але й щоб на цих деревах нечиста сила не селилася.
З Явдохи починаються і магічні весняні ігри — «веселки», «гаївки», «гагілки», «ягівки» (так вони називались у різних місцевостях), що «допомагали» весні у її оновлювальній роботі. Виконувались веснянки аж до Зелених свят.
На Явдохи дівчата в цей день до сходу сонця заклинали своїх суперниць такою молитвою: «Щоб на дорозі не стояли та мене — хрещеную, народженою рабу Божу (ім'я) добрим словом поминали».
Городники вважали, якщо «під Явдоху» висіяти розсаду капусти, то вона не боятиметься морозів. Те ж саме стосувалося й рільників, бо «Одова Явдоха виходить з плугом».
Прислів'я про "Явдоху":
- - Явдоха красна — вся весна ясна.
- - Євдокія красна, то і весна красна.
- - На Явдоки — голі боки.
- - На Явдоки води по боки.
- - Прийшла Євдокія — селянинові надія.
- - Прийшли Євдокії—дядькові затії: плуга чинити, борону точити.
- - У Явдохи сила — весь поділ замочила.
- - Явдоха хвостом крутить — зима ще довго полем блудить.
Народні прикмети: