загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Сто років дороги. Шлях вірменської родини з Османської Сирії до України

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Один із найвідоміших епізодів вірменського опору депортаціям і вбивствам у 1915 році — це оборона на горі Муса-Даг, що в нинішній турецькій області Хатай. Онук учасника оборони Муса-Дагу сьогодні живе в Україні, у Чернівецькій області. Світлана Ославська записала історію родини, а разом з нею історію опору вірмен та втечі від геноциду з його слів.

2019. Опришени

Півгодини автобусом із Чернівців — і я в селі Опришени. Тут говорять румунською, румунська поп-музика звучить у маршрутці, а через два села державний кордон. На краю цього румунсько-українського світу, під самим лісом, опиняюся у світі вірменсько-українському. Стара хата, садок, теплиця. Тут живуть Сероб Агісян з дружиною Лідією.

Сероб докурює цигарку й запрошує до кухні, де на стіні висить килимок із хрестом – хачкар, вірменський хрестокамінь. Прибирає зі столу сир і вірменський хліб матнакаш і кладе важкий, ще радянський атлас світу. Ось — вказівний палець перекриває крихітну територію між Сирією і Середземним морем. Це область Муса-Дагу, тут народилися його дід і батько. Сероб як старший син має дідове ім’я. Про діда й говоримо.

Сероб Агісян на подвір'ї свого дому в селі Опришени в Чернівецькій області

Весна 1915. Під Муса-Дагом

Серобу Агісяну-старшому 17 років. Його батько – власник невеликого судна, яке ходить по затоці між Кіпром і узбережжям. Молодий Сероб – неперевершений мисливець. Навіть на пенсії він здалека влучатиме в сірник. Та це буде за півстоліття, в іншій країні. Поки що він носить модні вуса і задивляється на дівчат.

Родина живе в селі Йогунолук. Це найбільше вірменське село під Муса-Дагом. Разом у шістьох селах долини живуть біля п’яти тисяч вірмен. Землі мають небагато, тому тримають дрібну худобу: кіз, овець. Головний транспорт – віслюки. В одному селі розводять шовкопрядів, в іншому жінки плетуть мережива, про третє знають, що там найкращий мед. Сероб Агісян вирізає костяні гребінці — це ремесло називають «санрагурц». Щовесни він продає їх на ярмарку в Антіохії (тепер цей регіон сучасної Туреччини називається Антакія).

Хоча Туреччина бере участь у Першій світовій війні, в мусалерські села рідко потрапляють новини з великого світу. Але у 1915 році з’являються чутки, що османська влада роззброює вірменських солдатів. Що в Стамбулі, столиці імперії, арештовують кількасот професорів, лікарів, журналістів – інтелігенцію. Всі вони – вірмени. Те саме відбувається й у ближчих до Муса-Дагу містах.

Мусалерці не вірять, що біда прийде до них. Але пізньою весною 1915 року в околицях Йогунолука з’являються обідрані, голодні — шкіра й кістки — люди. Вони розповідають, що втекли з колони вірмен, яку гнали в сирійську пустелю. І от у Йогунолук та інші вірменські села теж приходить наказ: за кілька днів зібратися на виїзд. З собою мати тільки ручну поклажу, будь-які засоби пересування, включно з віслюками, заборонені.

Літо 1915. На Муса-Дагу

Того ж вечора мешканці долини збираються на раду. Виникає суперечка. Одна група доводить, що християни мають скоритися злу, не бунтувати – бо так хоче Бог. Добровільно піти в депортацію. Інша наполягає: не можна здаватися без бою, якщо вже й умерти, то не від голоду в сирійській пустелі. Частина людей вирішують скоритися владі, але більшість хоче оборонятися до останнього. З ними й Сероб Агісян, бо чого можна чекати від одного з найкращих стрільців.

Вночі кілька тисяч людей підіймаються на гору із запасами їжі та худобою. Чоловіки риють траншеї, будують намети, налагоджують постачання води. Струмків на Муса-Дагу достатньо, але не так просто організувати життя кількатисячного табору, в якому є і вагітні жінки, і старі люди. Серед мусалерців є інженери.

Коли в долині з’являється депортаційний загін, він майже не знаходить у селах людей. Скаженіє, розуміючи, що селяни сховалися на горі. Турки атакують Муса-Даг, але партизани добре знають місцевість. Разом із туманом вони спускаються з гори, обстрілюють турецькі позиції. Коли туман здіймається вище, непомічені, повертаються.

Це триває тиждень, два, п’ять. Військо під горою розуміє, що взяти цих людей можна тільки голодом. У мусалерців справді закінчується їжа. Селяни їдять навіть овець та кіз, яких берегли на молоко для дітей. Далі з’їдають віслюків. На шостий тиждень замість м’яса родини отримують лише жили та кістки.

Цвинтар роблять тут же на горі. Серед людей шириться думка: краще вже в депортацію, ніж голодна смерть на Муса-Дагу (знаємо про це завдяки письменникові Францу Верфелю, що написав про цю облогу роман, заснований на розповідях учасників, під назвою «40 днів Муса-Дагу»).

Тепер у мусалерців одна надія – що французький чи англійський корабель підійде до берега і побачить їхній заклик про допомогу. Жінки шиють полотно з великим хрестом. На ньому напис: «Християни в небезпеці. Рятуйте». Прапор вивішують на крутому схилі гори з боку моря. Але надія крихка: вони тижнями вдивлялися в море й не бачили жодного корабля.

В цей час на Заході французькі, англійські й американські газети виходять з передовицями, присвяченими трагедії вірмен в Османській імперії. Та це мало допомагає людям: під час погромів попередніх років — у 1896, 1909 — такі статті теж були.

І коли надія майже зникає, вони бачать на горизонті темну пляму. З корабля дають гудок — помітили прапор. На 53-й день французькі кораблі рятують з Муса-Дагу понад чотири тисячі людей. На човні, разом з односельцями, Сероб Агісян перебирається на корабель. Десь поруч є і його майбутня дружина Нвард, якій зараз 13 років.

Сероб і Нвард Агісяни

1918. Порт-Саїд

Кораблі привозять мусалерців до єгипетського міста Порт-Саїд. Тут жінки, діти і старі живуть у таборі для біженців. Чоловіки йдуть до Французького легіону. Сероб Агісян теж записується на військову службу.

В обмін на допомогу у війні проти Османської імперії Франція обіцяє створення вірменської автономії. Кількасот мусалерців воюють проти Османської імперії в Палестині.

За три роки Сероб Агісян повертається в Порт-Саїд – і одружується з Нвард. Йому ледве виповнилося 20, вона молодша за нього на три роки.

У французькому легіоні молодь чує про Маркса і комуністичні ідеї. Це захоплення ще відгукнеться декому з них за 30 років.

1924 – 1939. Муса-Даг – Хайфа

Перша Світова війна закінчується перемогою країн Антанти, а Османської імперії більше не існує. В її зменшеній версії, Туреччині, тепер нова столиця Анкара, де при владі Мустафа Кемаль. Військовий, якого називають Батьком турків, хоче понад усе зробити колишніх відсталих османських підданих сучасними, не гіршими за європейців, людьми. Жінки мають зняти хустки, а чоловіки – змінити фески на модні капелюхи.

Мусалерців це не стосується: їхній регіон перейшов під юрисдикцію Франції. У середині 1920-х молоде подружжя з родиною повертається додому.

Як вони відновлювали побут після того, як будинки та господарство були розкрадені – біла пляма. Але все йде не так погано, і 1924 року в Сероба і Нвард народжується син Завен. Далі: ще четверо дітей. 15 років вони мирно живуть в Йогунолуці, і навіть посилають старшого сина навчатися на Кіпр.

В мусалерців з’являється нова традиція. Щороку, у вересні, вони збираються на Муса-Дагу, згадують загиблих та святкують порятунок. Готують харісу – просту страву з баранини та пшениці, яку варили й під час оборони. У одному з вірменських сіл, у Вакифі (стара вірменська назва, сьогодні — Вакифли), будують нову церкву.

Джерело:
До списку новин