загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

На Буковині вчителька на своєму подвір'ї відкрила музей писанкарства

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

На Буковині в Путильському районі вчителька Анна на власному подвір’ї спорудила доступний для всіх музей писанкарства.

До такого кроку майстриня вдалась, коли музей писанкарства закрили у школі, в якій вона викладала. Жінка вирішила зберегти знання, писанки та все, що вдалось напрацювати за багато років. Тому вона переробила стару майстерню свого батька, яка розташовувалась поруч із будинком, в музей та майстерню писанкарства. В майстерні жінка облаштувала також гурток для дітей.

Адже, як каже майстриня, найголовніше завдання зараз – це передати знання та майстерність писанкарства молодому поколінню, як колись талановиті мати та бабуся передали Анні свої навики, а також популяризувати мистецтво писанкарства.

«Перший гурток писанкарства я створила ще в 1989 році у школі. Спочатку ми з дітьми розгорнули пошукову роботу, тому ще мистецтво було не вивчене. Ми шукали майстрів, які готові були поділитись знаннями з дітьми. Коли матеріалу назбиралось достатньо, зробили при школі музей. А в 1991 році мене відправили до Києва як майстра від школи, який навчатиме дітей цьому мистецтву. Після цього ми дуже багато років брали участі у Всеукраїнських та обласних конкурсах та фестивалях. Нам дуже часто вдавалось займати перші чи призові місця із нашими роботами», - розповідає майстриня.

Впродовж цих років Анні вдалось видати посібник по писанкарству та альбом «Мистецтво узору на писанці». Майстриня відвідала чимало наукових конференцій, на яких виступала від інституту та від Гуцульщини. Вона розповідала про мистецтвознавство, фольклор та ін. Паралельно майстриня вивчала та досліджувала історію села.

Тому, коли Анна вийшла на пенсію, не захотіла сидіти склавши руки, а зрозуміла, що всі ці знання потрібно передавати молодому поколінню.

«Зараз є багато майстрів, які пишуть, але не всі хочуть навчати дітей. Показати ще можуть, але не навчити, бо це дуже клопітка та тяжка робота. Для того, щоб навчити дитину писати писанку, потрібно до цього прикласти дуже багато зусиль, терпіння, любові, усидливості та зробити процес цікавим для учнів», - каже Анна.

Переживши власні життєві негаразди, в 2014 році Анну дуже переймали події на Сході України. Саме тому вона зробила ремонт в старій майстерні батька, яка знаходилась на території її домогосподарства та почала облаштовувати там музей. Пізніше там з’явились інші кімнати із грамотами та нагородами, із дитячими роботами, також облаштували краєзнавчу кімнату, де помістили вишиті сорочки, речі побуду, старі фотографії та матеріали по історії села.

«Я почала обставляти кімнатку орнаментами та писанками. А потім до мене почали приходити діти, які захотіли навчитись писати писанки. Спочатку їх було 5-6, а потім все більше, дійшло, що в гуртку було 21 учень. В селі вже була раніше відома моя студія «Писанка», то ми так і залишили цю назву. А потім ми почали їздити фестивалями, спочатку в Путилу, а потім на Верховину, де ми давали багато майстер-класів. Також ми їздили на фестивалі «Полонинське літо» (село Верхній Ясенів, Верховинський район, Івано-Франківська область), в Коломию, «Свято юшки» (село Королівка, Івано-Франківська область), «Свято бринзи» (Рахів Закарпатської області). А на фестивалях в Ясені Закарпатської області ми були близько 6 разів. Для кожного фестивалю ми писали писанки», - розповідає майстриня.

Також жінка вивчала історію писанки, тому розповідає, що раніше писанки дарували на Новий Рік, писали їх на Стрітення, Великдень, на провідну неділю, а потім до збирання урожаю. На них ми можемо побачити образ матері берегині, а особливо на гуцульських писанках – оленів та вівців.

«Тому ми малювали до кожного свята писанки із особливими орнаментами: овечок до «Свята бринзи», до свята "Довбушева юшка" – писанки із зображенням Довбуша, на Новий рік ми малювали писанки на різдвяну тематику. Але на Великдень ми нічого міняли. Ми малювали орнаменти, які характерні для Путильщини», - каже Анна.

За досягнення в минулому році перший Президент України Леонід Кравчук вручив майстрині Орден Берегині України на ІІ етапі Всеукраїнського проекту «Берегиня України».

«Також ми стали лауреатами першої міжнародної премії «Гуцульська родина» це село Ясіня Рахівського району Закарпатської області, вибороли диплом І ступеню на Х міжнародному конкурсі молодих дизайнерів «Україна квітуча-2018», стали лауреатами ІІ премії на «Євро фольк-2019», яке проходило в Чернівцях. Також Гуцульщина нагородила мене 4 орденами за різні заслуги», - ділиться майстриня.

Учнями Анни є Псарюк Сніжана, Гарватюк Каріна, Косован Ірина, Косован Марія, Тищенко Катя, Бубряк Богдана, Бубряк Едуард, Псарюк Олег, Гарватюк Валерія та Навотна Ірина.

Особливу подяку за допомогу та фінансову підтримку Анна висловлює Всеукраїнському товариству «Гуцульщина», голові товариства Дмитру Стефлюку, селищному голові села Ясіня Закарпатської області Зелінському Едуарду Федоровичу, меценату Криниці Олександру, місцевому лісництву, лісничому Мицканюку Руслану Миколайовичу, майстру лісових культур Дроняку Володимиру Іванович, Чернівцям, громаді села, Комарцеві О. П. та начальнику освіти та культури громади Фрей Дмитро Іванович.

Джерело:
До списку новин