22 травня православні християни шанують святого Миколая і відзначають свято Миколая Чудотворця.
Свято відзначають двічі на рік, 19 грудня - День святого Миколая, а 22 травня - Миколи Весняного. У нас ще свято кличуть також: «Весняний Микола», «Літній Микола», «Теплий Микола», «Ярий Микола».
Два дні одного Миколая
Помер Миколай 19 грудня (за Григоріанським календарем – 6 грудня) у період між 343-м і 352-м роками. Його поховали у Соборному храмі в місті Мири Лікійські. Після смерті його тіло стало мироточити – з нього виходила пахуча олія, яка виліковувала хворих та допомагала людям. Так тривало аж до кінця XI століття.
Саме в цей час на місто почали нападати мусульмани, які хотіли знищити мощі Святого Миколая, щоб християни не користувались їх цілющими властивостями. У 1087 році віряни таємно кораблем вивезли мощі святого Миколая у місто Барі, що на березі Адріатичного моря (сучасна Італія).
Саме тому зараз Святого Миколая вшановують двічі на рік: у день його смерті – 19 грудня (6 грудня) та у день його перепоховання – 22 травня.
Вперше це свято було встановлено папою Урбаном ІІ в ХІ столітті. До українського церковного колендаря день Миколая у травні увів митрополит Єфрем при кінці ХІ ст.
У цей день слід сходити до церкви і помолитися святому Миколаю. Можна попросити його про благополуччя або здоров'я. Також, немає заборони на працю, навпаки, вона навіть вітається. Прийнято зайнятися генеральним прибиранням.
Як “весняного” Миколая відзначали наші предки
Для українців Миколи Чудотворець завжди був найбільш шанованим та відомим святим. Його вважають захисником для дітей, особливо сиріт.
Колись у цей день господарі виводили коней у поле на першу пашу і священики служили посеред села молебні та кропили коней свяченою водою. У цей час в полі вершники їздили верхи - "щоб нечиста сила коней не мучила". В народі уклалося декілька приповідок з цієї нагоди:
"Прийшов Миколай - коней випасай", "Юрій з теплом, а Микола з кормом", "Святий Юрій пасе корів, а Микола - коней".
Від цього дня починали стригти овець і сіяти гречку, тож склалася приповідка: "До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!"
На Київщині і на Поділлі у цей день був звичай робити "заздравні" (щоб усі були здорові) обіди, які називалися нікольщиною. Звідси пішла ще одна приповідка: "Понаставляли тих мисок, як на нікольщині!"
Найпопулярнішим свято “весняного” Миколи було в гуцулів. Цього дня вони влаштовували “полонинський хід” – дозволяли худобі цілу добу ходити лугами, їсти молоду траву, щоб запастися силами. А самим вірянам було заборонено працювати.
На Поділлі господарі клали в піч шмат заліза. Вони вірили, що тоді з їхньої худобою нічого поганого не станеться – “вовк її не братиме”. А на Херсонщині ґазди шукали робітників (“строкачів”), щоб ті допомагали їм аж до Покрови 14 жовтня.
Дівчата на світанку молилися на судженого. А ввечері намагалися зустріти його під час вечірніх гулянь.
Приказки та повір’я в цей день
- До Миколи літа не буде ніколи
- Який день на Миколу Весняного, такий і на Миколу Зимового
- Якщо на другий день після “весняного” Миколи піде дощ, все літо буде непогожим
- Не нагодуєш цього дня голодного – сам зголоднієш.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
