Скринька Пандори, або Кому потрібен референдум про мир із Росією

Референдум про переговори з Росією— капітуляція чи популізм?

Заява новопризначеного керівника Адміністрації президента Андрія Богдана, неоднозначність персони якого сама по собі заслуговує окремої уваги, про можливість винесення на референдум питання мирної угоди з Росією шокувала суспільство.

Блискавичного перевзування не відбулось — український політичний істеблішмент розгублений неформатною поведінкою президента. Так в Україні політику не робили і робити не можна. І питання навіть не в конфлікті з парламентом і урядом, чи в зануренні держави в політичну кризу, питання не в «кумівстві» щодо кадрових призначень і навіть не у відсутності юридичної легітимності для розпуску парламенту, головне і критичне питання — у здатності країни гарантувати свою національну безпеку.

Політтехнологія чи капітуляція перед Росією?

Партія «Слуга народу» розпочала свою виборчу кампанію з оголошення наміру провести референдум про мир із Росією. Ця популістична заява новопризначеного голови Адміністрації президента Богдана має однозначну мету — утримати рейтинг, який сьогодні є у Зеленського, до парламентської кампанії. Результати останніх соціологічних дослідженьсвідчать про понад 40% підтримки президентської партії. Можна очікувати, що подібних популістичних заяв буде ще чимало. Однак хочеться сподіватися, що політтехнологи Зеленського мають план, як потім відійти від озвучених намірів і пояснити виборцям, що питання нацбезпеки країни, яка перебуває у стані війни, не може виносити на плебісцит. Хочеться сподіватися, що вони знають, як закрити скриньку Пандори і пояснити, чому питання війни і миру мають обговорювати експерти та представники політичного керівництва країни в тиші кабінетів на основі аналітики стосовно війська і міжнародної політики. Звичайно, це все буде потрібне в тому випадку, якщо президент не обрав шлях капітуляції перед Росією. Він же має усвідомлювати, що референдум, як і виборча кампанія — це змагання бюджетів, креативності політтехнологів і вміння використовувати новітні політичні технології. І він може стати ідеальним подарунком для віртуозних майстрів маніпуляцій — російських пропагандистів і їхньої п’ятої колони в Україні.

Уроки Brexit, або Зворотна сторона медалі

Загалом референдуми — річ позитивна. І світовий досвід свідчить про те, що вони ефективні у розв’язанні питань, які стосуються місцевого самоврядування.

Хоча є прецеденти у світовій історії, коли на плебісцит виносили і глобальні питання. Останній і дуже показовий приклад — Brexit.

Ми всі пам’ятаємо, як для уряду Великої Британії результати Brexit стали холодним душем. Підготовка до референдуму про вихід країни з Євросоюзу була добре фінансована й агресивна з боку його прихильників. І млява – з боку прибічників ЄС, хедлайнером якого був уряд.

Питання Brexit було настільки гострим, що вбивство депутата парламенту Джо Кокса активно використовували як одна, так і інша сторони. А канцлера Німеччини Ангелу Меркель у цій кампанії зображали ледь як не прихильника нового Рейху. Результат шокував як політиків і фінансистів, так, власне, і самих учасників голосування. Тепер уже зрозуміло, що Brexit — це неефективна політтехнологічна кампанія. Після цього експерименту Велика Британія поринула в перманентну кризу, і країна від референдуму однозначно нічого не виграла. Показово, що імплементації Brexit так і не зроблено.

І це відбулось у стабільній, економічно сильній старій Європі. Страшно навіть уявити, що може бути з Україною в разі референдуму з подібних питань. Тому можливість винесення на плебісцит ключового для нацбезпеки аспекту — питання навіть не риторичне.