загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Пенсійне забезпечення українців: Чи збирається нова влада вирішувати цю проблему?

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Був жарт про тарифи ЖКГ, а тепер про пенсії? А як це розуміти? Адже 170 млрд грн можна назвати дефіцитом, можна - дотацією, але сьогодні всі ці величезні кошти передбачено в держбюджеті-2019, і саме державний бюджет України повинен повністю покрити цей дефіцит Пенсійного фонду.

Значить, політики не жартують, зазначаючи, що у нас у країні у 2019 році до 30% українців не вийдуть на заслужений відпочинок у 60 років. Мовляв, через брак стажу їм доведеться працювати до 63 і 65 років. І вже не за горою, а точніше у 2028 році, таких українців буде близько 45%.

Гадаю, і молоді українські лібертаріанці, що прийшли до влади, не будуть вирішувати пенсійних проблем, вони їх тільки відсунуть на більш пізній період. І найгірше те, що ми досі перебуваємо на початковому етапі розвитку недержавного пенсійного забезпечення, коли дуже важливими є елементи творчості та професійної сміливості.

Однак Кабмін Володимира Гройсмана так і не зважився запровадити з 1 січня 2019 року другий накопичувальний рівень нашої пенсійної системи. З одного боку, таке становище породжує велику кількість найрізноманітніших форм і конструкцій для вирішення проблем в організації пенсійного забезпечення (не завжди вдалих, не завжди коректних як з погляду юриспруденції, так і з погляду логіки, наприклад ПФУ отримав від розмитнення "євроблях" 13,6 млрд грн).

Але з іншого, тільки накопичення реальних, а не теоретичних прецедентів може стимулювати подальшу роботу центральних держорганів, пов'язану з підготовкою пенсійних програм і схем. Ну, а виведення чиновниками та експертами порівняльних характеристик розроблюваних пенсійних стратегій дає можливість враховувати такі складові:

- соціальні;

- виробничо-трудові та колективні відносини;

- фінансово-економічні та технологічні;

- правові;

- поділ ризиків.

Не останню роль у цій роботі відіграють здоровий глузд та інтуїція. Простір для творчості в солідарно-розподільній системі та в галузі недержавного пенсійного забезпечення просто величезний, особливо у нас в Україні, де тільки формуються цивілізовані відносини між роботодавцями і найманими працівниками, де ще не встигла накопичитися необхідна статистика щодо пенсійних фондів для проведення порівняльного аналізу.

І в цій ситуації, як не парадоксально це може видатися, у досить складному становищі опиняються ті громадяни, в кого особисті заощадження ще якимось дивом збереглися після недавнього банкопаду.

Якщо б я особисто відповідав на запитання "Що їм робити наразі зі своїми заощадженнями?", то порадив би таке. Насамперед, якщо ви хочете зберегти  вільні кошти, що залишилися, то не думаю, що у вас тепер повинні бути гривні в принципі, позвяк дотепер при владі прем'єр-міністр Володимир Гройсман та голова Нацбанку Яків Смолій.

Поки вони будуть при владі, для фінансово заможних людей такої валюти, як гривня, щоб щось там зберігати на перспективу, не може існувати (краще купити у відповідних пропорціях долари та євро, а також облігації внутрішньої держпозики). Щоправда, якщо ви валютний спекулянт і хочете пограти на ринку, то це інша справа, але для заощаджень – це не валюта.

І так вже склалося, що влада, яка йде, дуже сильно навантажила національну економіку різними боргами, довівши її до переддефолтного стану, тобто новому Кабміну потрібен буде фінансовий потік для обслуговування вже просто величезних боргових зобов'язань.

Тому в умовах обвального падіння української виробничої економіки Мінфін позичатиме гроші скрізь і на будь-яких грабіжницьких умовах, а також дуже швидко розпродаватиме "фамільне срібло", що залишилося, а саме: продавати на аукціонах і конкурсах великі держпідприємства, які підлягають приватизації.

І за технічним виконанням все це непогано виглядатиме для неосвічених громадян, а насправді все вже йде врозріз з усяким здоровим глуздом, особливо в контексті підготовки до продажу землі сільгосппризначення. 

У зв'язку з цим ключове питання: що буде далі з виплатами пенсій та виконанням соціальних зобов'язань? Дуже цікаво! Гадаю, потрібно трохи почекати, що скаже наш зовсім розбалансований ринок. Але найімовірніше, ми побачимо, як із радісними обличчями нові міністри фінансово-економічного блоку новообраного Кабміну впадуть на тендітну підтримку останнього міжнародного кредитора – МВФ, що залишився в гордій самоті .

А далі ми вже не побачимо бодай якихось хороших імпульсів. І головне, потихеньку починає доходити до наших громадян, що насправді відбувається. Своєю чергою і новій владі доведеться замислитися, що робити в ситуації, що склалася: далі підвищувати тарифи ЖКГ і ціни на енергоресурси? Тоді можна точно нарватися на дуже великі неприємності.

Але повернімося до початку нашої публікації. Звідки раптом взялася така величезна "діра" у ПФУ в розмірі 170 млрд грн? А походить вона насамперед від недолугої пенсійної реформи, ще тоді, коли міністр соціальної політики Андрій Рева невдало намагався перейти від розподільного механізму до накопичувальної системи пенсійного забезпечення. Що значить у наших умовах розподільчий рівень пенсійної системи?

Це коли нашим пенсіонерам виплачують пенсії із внесків зайнятого населення. А накопичувальний рівень – це коли пенсії виплачують з того обсягу грошових коштів, який ви самі накопичили. У теорії і в запропонованій Міністерством соцполітики програмі все начебто нормально, а от на практиці ми бачимо просто вбивчу статистику.

Судіть самі. На 1 січня 2019 року в Пенсійному фонді України перебувало на обліку 11 470,405 тис. пенсіонерів (на 255 тис. осіб менше порівняно з 1 січня 2018 року, а з 2013 по 2018 рік пенсіонерів стало менше на 2,1 млн).

Пенсійний фонд порахував кількість пенсіонерів і середню пенсію станом на кінець квітня нинішнього року. Разом пенсіонерів у нас 11,4 млн, а от середня пенсія в Україні після всіх підвищень становить трохи більш ніж 100 дол. – 2 899,04 грн. Безумовно, ці невеликі гроші пенсією називати вже язик не повертається. Але й це ще не все.

Отже, на кінець І півріччя 2018 року (на жаль, останніх даних немає) кількість економічно активного населення від 15 до 70 років становила 18 млн. Враховуючи також рівень безробіття у 8,3% і кількість зайнятих (16,5 млн осіб), отримуємо, що пенсіонерів тоді було 11,5 млн, тобто на кожного припадало 1,4 зайнятих!

Фактично на одного зайнятого припадає один пенсіонер. І все ж найбільшою загрозою для майбутнього розвитку економіки України є навіть не трудова міграція, позаяк більша частина наших співгромадян повернеться на Батьківщину, а безпосередньо демографічна криза, внаслідок якого до кінця 2030 року ми остаточно втратимо 2,9 млн працездатного населення.

Ось така тривожна, а точніше дуже небезпечна статистика. Що зрештою можна зазначити? Ані законодавча, ані виконавча влада за всі попередні роки не вирішували пенсійних проблем, вони їх тільки відсували на більш пізній період.

Навіть не намагалися розібратися з тим, що протягом минулих років робили не так у реформуванні пенсійної системи України, і навіть не намагалися виправляти помилки попередників. Але біда не пішла. Наголошую, її влада лише відсунула.

Олександр Гончаров, Засновник «Київського фондового центру»

 

Джерело:
До списку новин