95-річна Марина Кузьмівна Біднюк із села Вишнів Любомльського району є найбагатшою літами жителькою рідного села.
Попри поважний вік, цілком дає собі раду: напалить у хаті, приготує їсти, попере, для невеличкого городу біля хати знаходить час. Ще й на концертах виступає!
Жвавій та енергійній жіночці можна дати років на двадцять менше. Весела, доброзичлива, завжди усміхнена — так відгукуються про неї односельці.
Нещодавно Марина Кузьмівна взяла участь у «Вишневому фестивалі», де виступала у складі місцевого фольклорного колективу «Відлуння».
А, ще зізнається, якихось років п’ять тому, у 90-літньому віці їздила велосипедом на базар до Любомля.
«О, на базар я таки полюбляла їздити ровером. Заїду, куплю все, що мені треба, навантажу і кручу помаленьку додому», — пригадує з усмішкою бабуся.
Як більшість людей з її покоління, Марина Кузьмівна прожила у рідному Вишневі досить нелегке життя, в якому вистачало всього — і хорошого, і негативного. Без сумніву, чи не найважчі спогади — про війну.
«Хіба ж забудеш, як передсвітанкову тишу порушило ревіння моторів ворожих літаків? Спершу не вірилося, здавалося, що це сон. Коли ж невдовзі у селі з’явилися німці, прийшло усвідомлення, що це справді війна», — пригадує жінка.
Воєнне лихоліття забрало першого чоловіка Марини Кузьмівни — Василя, з яким прожили усього два роки. Загинув від кулі власівця. Вже у повоєнні роки поєднала долю з сусідським парубком, фронтовиком Миколою Біднюком.
«На жаль, і його вже немає на цьому світі вже десятий рік, — зі смутком каже бабуся. — Прожили ми у мирі і злагоді аж 64 роки».
Разом працювали у колгоспі. Щоправда, чоловік певний період їздив на заробітки у далекі краї: як-не-як підростали діти, яких потрібно було одягати-годувати. А жінка довгих двадцять літ відпрацювала дояркою. Розповідає, що доводилося кожного разу доїти вручну по 12 корів. Вже коли колгосп розбагатів і з’явилися доїльні апарати, стало трохи легше, щоправда, тепер за кожною дояркою було закріплено 24 корови.
«Я от порівнюю період, як жилося у роки нашої молодості з теперішнім часом і приходжу до висновку, що нині молоді нема чого нарікати на рівень життя, — каже Марина Кузьмівна — Ми набагато більше працювали фізично і набагато менше були забезпечені. На щастя, не знає теперішнє покоління біди».
У повсякденних клопотах і праці проминули літа. Разом із чоловіком виховали і поставили на ноги і вивели в люди чотирьох дітей: двох синів і двох доньок.
Марина Кузьмівна має 11 онуків, стільки ж правнуків і трьох праправнуків. Пам’ятає дні народження кожного з них, а ті у свою чергу завжди стараються навідати бабусю. Розповідає, що коли торік усі приїхали на престольне свято, невеличка хатинка заледве вмістила гостей.
«Саме за це, за такі приємні моменти треба дякувати Всевишньому, — каже Марина Кузьмівна. — Завжди треба вірити у його ласку і прихильність, і все буде добре».
Сергій МАРИНЬОХА
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
