Поза сумнівом, косівська мальована кераміка – самобутнє явище у світовому мистецтві. Та вже майже півстоліття її традиції в місті Косові на Івано-Франківщині розвиває уродженка села Нагірянка Чортківського району Уляна Шкром’юк. Попри пенсійний вік, ця талановита і працелюбна жінка нині є керівником творчих майстерень кераміки при Косівській регіональній організації Національної спілки художників України.
Її художній талант – від Бога і від батька, художника Андрія Шуля, який у радянські часи займався малярством (живописом) та водночас не боявся писати ікони. Дівчина знала, що її життєва стезя – мистецтво. Тож після закінчення восьмого класу Ягільницької загальноосвітньої школи вона подалася в Косівський технікум прикладного та декоративного мистецтва імені Василя Касіяна. Уляна отримала спеціальність «художня обробка шкіри», але доля майже одразу привела у цех кераміки художньо-виробничого комбінату, де на той час майстром працював її брат Любомир. Уляна побачила, як народжується керамічний виріб – його формують на гончарному крузі, відтак забілюють білою глиною, а далі розписують. Незабутні враження справив на неї розпис шилом по іще сирій глині, і дівчина переконалася: цей вид мистецтва – саме для неї, це - її покликання. А відтак у її житті випав виграшний лотерейний білет.
«Старші майстри не квапилися визнавати молодих, допомагати їм, - розповідає пані Уляна. –Мене взяла під опіку майстриня кераміки, наша землячка з Тернопільщини Євгенія Зарицька. Вона мала власний стиль у кераміці, але не приховувала секретів своєї творчості. Євгенія Зарицька була щирою людиною, прихилися до мене і допомогла сформуватися мені як майстрині кераміки…»
Уляна Шкром’юк вже не одне десятиліття працює в стилі народної традиції косівської кераміки, бо вважає, що «ця кераміка має бути від самих основ і до кінця такою,якою вона є. У наш час придумують молочну кераміку чи якусь іншу, але це вже не косівська кераміка».
Дивуєшся, як віртуозно майстриня працює шилом на білому глиняному виробі, створюючи певний орнамент – рослинний чи рослинний у поєднанні з геометричним (це - традиційна техніка ритування). А далі художниця накладає традиційні кольори… Жодного зайвого поруху. «Не робота, а співанка», - сказав би в такому випадку письменник Мирослав Дочинець. Українські та іноземні туристи, відвідуючи колишній керамічний цех, бачать, як народжується розпис на виробі, і захоплюються його досконалістю. Незабутні враження отримують і діти, які приходять сюди на майстер-класи під час екскурсій.
У її багаторічному творчому доробку – сотні робіт – плитки, кахлі, тарелі, вази, бочки, плесканці, колачі, свічники, фігурні баранці, коники та інші речі декоративно-ужиткового мистецтва. Але малюнки на керамічних виробах – це те неповторне, що відрізняє творчість Уляни Шкром’юк від почерку інших майстрів. Роздивляючись ці роботи, навіть нефахівець помітить, що вона любить малювати півників – птахів сонця і світла, які звіщають кінець темряви і початок дня. Недаремно півники у народній мистецькій традиції – будителі життя, руху, і тому півня боїться усяка нечиста сила. Творчості цієї майстрині також близькі сови –птиці, що здатні бачити вночі; вони символізують мудрість і широкі обрії людського пізнання.
Вельми оригінальними, як на мене, є малюнки Уляни Шкром’юк із зображенням рибок. Ці насельники води означають початок, джерело життя, а в східних культурах недарма вважаються символом родючості і плодючості.
На її роботах бачимо чимало соняшників – цих маленьких квітів сонця і світла. А вже зовсім незабутній слід у кераміці Уляни Шкром’юк –колоски пшениці, волошки, маки. Бо в її дитячу пам’ять назавжди увійшло квітуче поле поблизу села Мухавка Чортківського району. Цей пейзаж постійно виринає живими китицями спогадів з дитинства і кладеться у її роботи. А ще одна слабинка, захоплення і гордість пані Уляни –коні, фігурки яких вона понад усе любить розписувати. І не лише тому, що кінь – символ мудрості, тварина, яка тонко відчуває вдачу і наміри людини. З пам’яті цієї жінки ніколи не зітреться кінний завод у рідному селі Нагірянці, де вирощують породистих скакунів.
Вважається, що косівська кераміка – трьохколірна. Жовта барва символізує сонце, зелена – природу, зелень, і коричнева – землю. Вони гармонійно поєднуються на білому тлі. Та у роботах Уляни Шкром’юк присутній ще й голубий колір. Свого часу він був притаманний для кераміки із селища Кути, що поблизу міста Косова. Однак радянська влада заборонила його використовувати в кераміці, щоб не дай Боже синю барву не клали поряд з жовтою: таке поєднання відлунювало українським націоналізмом. Але в часи незалежності синій колір у косівській кераміці відродився, і пані Уляна його охоче використовує в роботах, зображаючи волошки, воду чи інші сині елементи малюнку.
Уляна Шкором’юк до свого професійного і мистецького визнання йшла довгі роки. Щоб отримати вищий статус, престиж і, відповідно, більші заробітки, вона, як і багато колег, була змушена якнайбільше заявляти про свою творчість, привертати до неї увагу. А для цього чи не найважливішими виставки робіт кераміки по всій Україні – в Києві, Івано-Франківську, Тернополі та інший містах. І проміжним підсумком здобутків Уляни Шкром’юк як майстрині кераміки став її вступ до Національної спілки художників України вже в часи незалежності, аж у 1993 році. А ще через 10 років пані Уляна Шкром’юк за визначні здобутки в галузі народного традиційного мистецтва, а саме косівської кераміки, отримала премію імені Катерини Білокур.
Виробництво і реалізація виробів косівської кераміки тепер не має такої відчутної фінансової, рекламної та іншої підтримки, як це було у радянські часи і до середини 1990-х. Із 80 працівників колишнього керамічного цеху у творчих майстернях Косівської регіональної організації Національної спілки художників нині залишилося шість майстрів кераміки і чотири формувальники. Ряд косівських майстрів мають власні майстерні кераміки і працюють вдома. Але навіть ті найбільш витривалі люди, які залишилися в колишньому керамічному цеху, продовжують традиції косівської кераміки. Під організаційним керівництвом і доброзичливим наставництвом Уляни Шкром’юк вони створюють різні керамічні вироби, які користуються попитом не тільки в різних регіонах України, але й за її межами, адже є замовлення на них зі США, Німеччини, Польщі, Угорщини, Нідерландів. Залишається надіятися, що в грудні цього року косівська мальована кераміка таки здобуте належне визнання у світі і буде внесена до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
А добра прикмета, що косівська кераміка в родині Шкром’юків не загубиться і отримає продовження, - п’ятикласниця Наталя приглядається до розписів бабусі Уляни і копіює малюнки прадіда Андрія.
Роман ЯКЕЛЬ
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
