Колишній Привітненський сільський голова Павло Миколайович Балас із села Терешів Млинівського району Рівненщини уже півтора десятка років на пенсії, але чимало односельців, громадян з інших країн звертаються до нього за допомогою та консультаціями з питань місцевого краєзнавства.
Що шукав на Рівненщині іноземець із міста Менгер?
Нещодавно у його краєзнавчій скарбниці в Терешеві шукав підтримки Мілош Сува із міста Менгер у Чехії. Річ у тім, що колись поряд із Терешевим знаходилася чеська колонія. Серед перших чеських поселенців був і прадід пана Мілоша – Іван Сува. А дідусь Йозеф і тато - також Йозеф - народилися вже в Терешеві.
У 1944 році 17-річний Йозеф вступив до війська чеського і брав участь у розгромі нацистської Німеччини – хороброго вояку фронтові дороги привели аж до Берліна. Після війни пан Сува залишився в Чехії, а в 1947 році його земляки з Терешева також виїхали на свою батьківщину .
У пошуках місця народження та проживання дідуся і тата пан Мілош Сува і прибув в українське село. На жаль, сліди хати його рідних заметені часом. Однак досі в Терешеві стоїть будинок дідусевого брата Владзя Суви, який після війни навіть очолював місцеву сільську раду, тож Мілош бодай частково доторкнувся до коренів родоводу.
Пан Мілош і Павло Балас домовилися: під час чергового приїзду в жовтні цього року обов’язково благоустроять чеське кладовище в Терешеві…
Чому і за ким у Терешеві плакатиме вербиченька?
А на фініші минулого літа до Павла Миколайовича приїхала пані Малгожата Шленжак-Кажмєрська з Польщі, яка народилася в Константинувці в 1932 році. З нею прибула її племінниця.
У 1943 році під час протистояння між поляками та українцями Кажмєрські виїхали до Луцька і мешкала там до приходу Червоної Армії. Глава родини разом зі своїм братом вступили до Війська Польського: батько служив і воював у танковому підрозділі, а дядько був льотчиком. Обидва Кажмєрські після війни залишилися в Польщі біля кордону з Німеччиною – туди до них прибула родина з України.
Упродовж тривалого часу пані Малгожаті з різних причинне вдавалося завітати на батьківщину, яку залишила одинадцятирною дівчинкою. Лише на схилі літ, як кажуть, вибралася у край дитинства. Полячка шукала хату, в якій народилася і з якої вирушила в далеку і тривожну дорогу. Константинувки вже давно немає на карті. У радянську добу приблизно на тому місці знаходився «аеродром» - так місцеві мешканці назвали злітну смугу для «кукурузників», яких місцеве колгоспне начальство залучало для обробітку сільгоспугідь.
Павло Балас здійснив іноземцям усний екскурс в історію Константинувки, бо пам’ятає, де і чиї будинки знаходилися : сільська дітвора поряд із тими будівлями пасла корови.
Як вияв поваги і безмежної любові до краю свого народження, пані Шленжак-Кажмєрська посадила плакучу вербиченьку приблизно на тому місці, де 87 років тому з’явилася на світ. До того ж 10 вербиченьох полячка подарувала Павлу Миколайовичу. І вони прийнялися! Відтак краєзнавець із Терешева згодом пересадить їх на місцевому кладовищі: поряд із людською печаллю проливатимуть сльози за померлими плакучі вербиченьки. І нехай вони нагадують місцевому люду про цікаву минувшину, зокрема і про польське село Константинувка…
Йозеф Сува у Війську Чеському.
У цьому звіті 1921 року є село Константинувка.
Віталій ТАРАСЮК
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
