Подвійні формулювання, неточності й помилки є частими "супровідниками" будь-яких документів правового характеру та причинами спорів між сторонами. А якщо йдеться про заповіт – хто і як виправить помилки, допущені під час його складання? Або досить буде здійснити тлумачення його змісту судом на підставі положень ст. 1256 Цивільного кодексу України? Кожен випадок індивідуальний і потребує особливого підходу для вирішення спору. У матеріалі, який пропонуємо для розгляду, зміст позовних вимог визначив увесь перебіг справи (див. постанову Верховного Суду від 05.12.2018 р., провадження № 61-20484св18).
Позивач намагався здійснити оформлення права власності на майно на підставі заповіту. Про що подав заяву до нотаріальної контори, однак отримав відмову. У своїх поясненнях нотаріус посилався на розходження даних у правовстановлюючих документах померлого родича та в його заповіті. По-перше, в одному з цих документів будівля, що успадковується, зветься "будинок", а в іншому документі – "домоволодіння"; по-друге, є неточність й у нумерації будівлі. У зв'язку з цими обставинами позивач опинився в ситуації неможливості успадкувати майно за заповітом і змушений був подати позов до суду.
Так, посилаючись на згадані обставини, позивач просив суд здійснити тлумачення заповіту в частині складу та характеристики спадкового майна так, щоб ототожнити об'єкти права власності за заповітом і правовстановлюючими документами померлого родича. І саме з цього моменту для позивача розпочинається довга дорога до того, як за ним, можливо, буде встановлено право власності на вказане майно.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заявлених вимог, посилаючись на те, що в самому заповіті немає будь-яких суперечностей і неточностей та що його складено зі слів заповідача.
Суд роз'яснив, що під час тлумачення заповіту не допускається внесення змін до його змісту, а отже правових підстав для задоволення заявлених вимог немає.
Суд апеляційної інстанції підтримав це рішення, погоджуючись із його повним правовим обґрунтуванням. Звісно, позивач не зупинився у своїй боротьбі за власні права й подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій просив скасувати рішення попередніх судів.
Здійснюючи перевірку судових рішень у межах позовних вимог, Верховний Суд роз'яснив таке:
1) тлумачення змісту заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті;
Під час тлумачення змісту заповіту суд не може змінювати та спотворювати волю заповідача.
2) тлумачення змісту правочинів відбувається у випадках нечіткого виявлення волі сторонами й за умови встановлення їх дійсного наміру, загальних для всіх сторін значень слів і понять;
3) рішення про тлумачення правочину може ухвалити суд лише у процесі розгляду юридичного спору між ними (посилаючись на п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9).
Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявлені позивачем неточності й помилки в цьому випадку не можуть бути усунуті шляхом тлумачення змісту заповіту відповідно до вимог чинного законодавства. Оскільки позивач інших вимог не заявляв, то Суд ухвалив рішення про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень попередніх судів – без змін.
Як убачається зі змісту постанови ВС, для позивача правильним було б подати позов не про тлумачення змісту заповіту, а про визнання права на майно в порядку спадкування. Адже, згідно з висновками ВС, під час тлумачення змісту заповіту суд не усуває помилок і неточностей, а з'ясовує волю заповідача. Імовірно, у цьому разі позивач буде змушений заново пройти судову процедуру захисту своїх прав, але із зміненим змістом позовних вимог.
Марія Мартинюк
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
