загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Накопичувальні пенсії: якою має бути система

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Принципи створення в Україні другого рівня системи пенсійного забезпечення — обов’язкових накопичувальних пенсій. До чого готуватися?

Напередодні новорічних свят у Верховній Раді зареєстрували законопроект про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення. Ініціатором подачі якого виступила народний депутат Галина Третьякова і група її колег. Документ все ще чекає на вердикт профільного Комітету ВРУ з питань соціальної політики, після чого його винесуть на обговорення до зали. Про що він? Він описує основні принципи створення в Україні другого рівня системи пенсійного забезпечення — обов’язкових накопичувальних пенсій.

Досі пенсії українцям виплачувала держава. Державні пенсії з солідарного рівня системи пенсійного забезпечення мали забезпечувати базові потреби пенсіонерів. Однак, на жаль, розмір державних пенсій дуже далекий від покриття навіть мінімальних потреб українських пенсіонерів. І будьмо чесними один з одним — будь-яке їх підвищення в найближчій перспективі за наявних економічних умов навряд чи можливо.

З 2004 року у нас в країні почав розвиватися третій рівень пенсійної системи — добровільні накопичувальні пенсії. Але за 15 років система добровільного пенсійного накопичення мала незначний розвиток. Нині тільки 6,6% працездатних українців мають рахунки в недержавних пенсійних фондах, а середній розмір їхніх накопичень становить трохи менше 3 500 грн.

З огляду на недостатність пенсійних виплат і неможливість держави істотно підвищувати їх, в Україні вже давно говорять про необхідність створення другого рівня системи — обов’язкових накопичувальних пенсій. Головне завдання другого рівня — формування основного пенсійного капіталу працівника протягом усього трудового стажу. З кожної зарплати працівника утримується певний відсоток, який йде не державі, а потрапляє на особистий пенсійний рахунок.

Але незважаючи на кілька підходів до створення цієї системи, досі так і не вдалося досягти будь-якого прогресу. І ось нарешті ми маємо у Верховній Раді законопроект, який описує, в якому вигляді має бути створено систему накопичувальних пенсій.

Чотири кити другого рівня

Що пропонує законопроект? Він пропонує створення централізованої системи накопичувальних пенсій, який базуватися на чотирьох ключових суб'єктах: ДФС (виконуватиме функцію контролю за сплатою пенсійних внесків), ПФУ (оскільки нині він відповідає за збір і адміністрування ЄСВ, цілком логічно додати ПФУ функцію збору пенсійних внесків), Центральний адміністратор (буде виконувати функцію адміністрування пенсійних рахунків, управління пенсійними виплатами і розрахунку вартості пенсійних активів) і Пенсійне казначейство (як суб'єкт, який акумулює внески і визначає відносини з обслуговуючими компаніями). Така модель дозволяє за рахунок ефекту масштабу досягнути найбільшої економії на витратах.

Уявімо, що у нас децентралізована система і на ринку працює два десятки адміністраторів пенсійних рахунків. Всі вони мають вести свій власний облік клієнтів, а це значить, як мінімум утримувати офіс, платити персоналу, розробити й обслуговувати систему обліку, виконувати резервне копіювання інформації на дублюючому сервері (що є загальноприйнятим стандартом забезпечення схоронності даних) і т. ін. Це все витрати.

Витрати — це той чинник, який найсуттєвіше впливає на вибір моделі створення системи накопичувальних пенсій. Чим вищими будуть витрати, тим нижчим буде дохід на пенсійні активи і відповідно розмір виплат пенсіонерам. Водночас, коли ми говоримо про функції обліку пенсійних рахунків, ми припускаємо в чистому вигляді IT-функцію. І її логічно було б покласти на одного центрального суб'єкта системи.

Що стосується витрат, у законопроекті зафіксовано максимальний розмір комісійних в 0,5%, щоб уникнути роздування витрат окремими компаніями. Але навіть пів відсотка це може бути досить багато. Все залежить від стану ринку, розміру залучених активів. Відповідно до законопроекту, при централізованій системі Рада Центрального адміністратора зможе гнучко реагувати на ситуацію і знижувати планку витрат. Хто в разі децентралізованої системи буде оперативно реагувати і знижувати граничний розмір витрат всіх учасників? Чи будуть компанії з управління активами із власної ініціативи знижувати комісійні за своїми пенсійним фондам?

Схожа ситуація і з ефективністю компаній. У системі повинен існувати фінансовий контроль за ефективністю управління коштами. І мова не йде про регуляторний нагляд. З цієї ситуації випливає ще одна проблема — перерозподіли пенсійних рахунків, якими управляє компанія, що працює неефективно, і передачі їх іншим компаніям на ринку. Хто буде проводити конкурс серед компаній? Це також нерегуляторне питання, а винятково економічний.

Важливо розуміти, що централізована модель не відкидає конкуренцію. На другому рівні системи компанії з управління активами можуть конкурувати за клієнтів, однак робити це вони будуть виключно за рахунок ефективності своєї роботи, яка виражатиметься в показниках прибутковості інвестицій, а не за рахунок агресивної реклами.

Крім фактора витрат, вибір централізованої моделі продиктований такою важливою характеристикою, як простота і легкість використання системи. Розгляньмо таку ситуацію в децентралізованій системі — працівник хоче перейти з одного пенсійного фонду в інший. Що йому для цього потрібно зробити, якщо немає єдиного Пенсійного казначейства? Потрібно прийти спочатку до Фонду 1 і подати заявку на відкриття рахунку, потім до Фонду 2 і також подати заявку на розірвання договору. Після чого проконтролювати виконання обох заявок. Як мінімум, людина звертається у два «вікна» і потім ще має проконтролювати виконання свого запиту. Натомість вона може вирішити це питання в одному «вікні», подавши заявку в Пенсійне казначейство або фізично, або онлайн, в онлайн проконтролювати її виконання.

Ще одна перевага — уникнути ризику будь-якого примусового вибору керівної компанії з боку роботодавця. Є сумний досвід інших країн, коли деякі підприємства «торгували» рахунками своїх співробітників — нав’язуючи компанії, які будуть обслуговувати їхні пенсійні накопичення. У разі децентралізованої моделі, роботодавець отримає цей ресурс і шляхом змови з адміністратором приватного пенсійного фонду зможе впливати на вибір працівників. Уникнути цього ризику можна тільки в разі централізованої системи.

Саме централізована система приватних пенсійних накопичень дає відповіді на всі ці запитання. Вона є основою законопроекту № 2683 про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення.

Шляхом централізації систем вже рухаються країни, які не так давно запустили свої системи пенсійних накопичень — це Вірменія, Гонконг, Грузія, Литва, Індія та низка інших. Чому б і Україні не піти цим самим шляхом?

 Олександр Панченко, Член Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку

 

Джерело:
До списку новин