Свято тотемного птаха українців. Вважають, що з цього дня птахи починають свій політ з Вирію. Початок пташиних свят. Птахи вважаються священними, бо вони двічі народжуються: “перший раз гладке (яйце), а другий раз пухке (пташення)”.
За нашими повір’ями, саме тендітний лелека (назва походить від імені Богині весняного відродження природи, кохання, шлюбу, Лелі) приносить до нас дітей.
Лелека в українців – святий птах, який, за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити.
Як і людина, лелека може плакати: “Бузьок може нудитися за хижею, в якій жив, ще як був чоловіком, – розповідається в одній легенді. – То він гніздо і в’є на дахах і живе коло людей. Ми часто можемо бачити, як він журиться. Стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом – плаче й думає про своє людське життя”. Лелека сумує, коли бачить свари поміж людьми: “стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко… А як бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє”.
Звернімо увагу на те, скільки пісень, казок і повір’їв в Україні пов’язано з цим білим птахом з чорною позначкою і скільки він має назв – бусол, боцюн, бузько, гайстер, чорногуз, лелека. У фольклорі і літературі лелека символізує любов до рідної землі, тугу за батьківщиною. Невипадково ліричний герой однієї з пісень просить: “Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята”.
Лелеки з давніх часів перебувають під охороною українців, ще з часів тотемізму. Їх вважали провісниками весни, птахами Сонця.
Якщо згадаємо, що за повір’ям він приносить дітей, то стане зрозумілим, чому Бог шлюбу і кохання в давніх українських і польських піснях зветься Лель, а скіфський Бог плодючості – Гайстеріс. Отже, Лелека – ще й символ Сонця .
За повір’ям, село, в якому є хоч одне гніздо лелеки, вважається застрахованим від “великої тучі з бурею”, а двір, що вподобали лелеки, – щасливим. Та й сам птах для гнізда обирає собі хату спокійну й побожну. Не тільки розорити гніздо лелек – великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату. На зиму лелеки летять в Ірій, а на весну неодмінно вертаються до свого дому, до свого гнізда. В народі кажуть: <Прилетів лелека – весну приніс здалека>. А ще існує прадавнє повір’я, що лелеки відносять в Ірій (Рай) душі померлих предків, а вертаючись назад, приносять дітей, тому весною їх з нетерпінням чекають. Колись місяць квітень навіть називали <лелечником>.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
