У Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї розповіли про те, що писала преса нашого краю у 1918, коли у світі лютувала досі невідома інфекція – «іспанська хвороба» або «іспанка». Повідомлення у тодішній пресі, зібрані кандидатом історичних наук, провідним науковим співробітником Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергієм Єсюніним опубліковані на сторінці краєзнавчого музею у фейсбуці.
Як йдеться у дописі, свою назву хвороба отримала завдяки тому, що Іспанія першою оголосила про її катастрофічний спалах. Епідемія вразила за кілька тижнів усю Європу, США. За 18 місяців загинуло кілька десятків мільйонів чоловік, оскільки хворобу лікувати не вміли.
«Захопила «іспанка» і наші краї. Подільські газети з вересня 1918 року регулярно подають жахливі вісті про епідемію. Як повідомляла преса, особливо слабують на «іспанку» села, в деяких щодня вмирало по троє-четверо людей. Лікарі Подільської губернії були розгублені: лікарні переповнені, як лікувати хворобу, невідомо. Люди почалися рятуватися самотужки: витирали хворого ропою з солі, годували часником. Дехто лікувався самогоном. Цікаво, що ціни на оковиту відразу піднялися в три рази — до 15 карбованців за пляшку (за такі гроші тоді можна було купити кілограм сала або 9 кілограмів борошна). Але це не допомагало... Лише навесні 1919 року хвороба сама відступила», - зазначає Сергій Єсюнін.
Хмельницький обласний краєзнавчий музей пропонує ряд повідомлень з найбільш популярного подільського часопису тих років (збережено мову оригіналу):
Журнал «Село», №44-45, 8 листопада 1918 року:
«По селах дуже лютує так звана іспанська хвороба. Лікарі ще не дізналися, чи то зовсім нова хвороба, чи то стара слабість інфлюєнція, на котру вона подібна. Особливо тяжко слабують на «іспанку» по селах, в деяких з них вмирають щодня 3-4 чоловіка. Зо всіх сторін селяни звертаються до Губернської та повітових управ за лікарською допомогою. Але щоб прийти на поміч селянам по всіх селах, де лютує «іспанка», потрібно декілька сот лікарів та тимчасових пошестних бараків на тисячі ліжок. Управи на Поділлі, як і на Україні, це не можуть зробити, бо немає коштів.
Крім того, «іспанка» зовсім нова і навіть невідомо, які ліки проти неї вживати. Єдиний рятунок – заходи, аби зменшити погрозу заразитися. Для цього потрібно обов'язково покласти слабого в постіль, їжу давати легку, як, наприклад, яйці зварені, кашу з міленьких крупок, розеол (борщу не можна), білий хліб, їсти давати кілька разів, але потроху. Пити тільки молоко, чай та холодну переварену воду.
Зараза «іспанки» знаходиться в слині та харкотиннях слабого. В хатах додержувати чистоту, слабих відділяти від здорових. При кашлі вони повинні затуляти хусточкою рота, плювати повинні в черибки з водою, котру щодня виливати в досить глубоку яму, котру зараз же треба засипати землею. Доктор Ільницький».
Журнал «Село», №46-47, 22 листопада 1918 року:
«Як свідчать лікарі, «іспанка» бере великі жертви в наших селах, між тим, як у містах дуже рідко хто вмирає. Поясняється це темрявою, яка панує в наших селах – люди не знають, як доглядати за хворими та як охоронити від хвороби, — тому і зростає число безчасних могил. До того ж, наші селяни з недовір'ям ставляться до лікарів і дуже охоче вірять ріжним бабам і старцям. Вигадуть ріжні легенди і байки. Так, у Літинському повіті пустили байку, що «іспанку» видумали професори, щоби допомогти своїм синам, що сидять без роботи».
Журнал «Село», №50, 30 грудня 1918 року:
Дописи з сіл:
«Село Іванківці Проскурівського повіту. Довгий час слабують в нас люди на «іспанку».
Село Чернятин Літинського повіту. В нас лютує «іспанка». Хоч і є земська лікарня, але лікар і хвершель самі заслаблі.
Село Польові Гринівці Проскурівського повіту. Лютує «іспанка». В некоторих селах умирають щодня 3-4 чоловіки».
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
