У вівторок другого тижня після Великодня, через день після Фоминої неділі (або Антипасхи), Православна Церква встановила день поминання покійних, перший після свята Пасхи.
Цей день називається Радоницею і вважається Великоднем для покійних.
У день Радониці християни символічно поділяють пасхальну радість про воскресіння Спасителя з членами Церкви, вже залишили цей світ. За свідченням святителя Іоанна Златоуста, це свято відзначалося на християнських кладовищах вже в давнину.
Етимологічно слово «радониця» сходить до слів «рід» і «радість», причому, особливе місце Радониці в річному колі церковних свят - відразу після Світлого пасхального тижня - як би зобов'язує християн не сумувати і не ремствувати з приводу смерті близьких, а, навпаки , радіти їх народженню в інше життя - життя вічне. Перемога над смертю, здобута смертю і воскресінням Христа, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними.
Саме на Радоницю існує звичай святкування Пасхи на могилах покійних, куди приносять крашанки та інші пасхальні страви, де звершується поминальна трапеза і частина приготовленого віддається убогій братії на помин душі. Таке спілкування з покійними, виражене через прості побутові дії, відображає віру в те, що вони і після смерті не перестають бути членами Церкви Того Бога, Який «не є Богом мертвих, а живих» (Євангеліє від Матвія, 22:32).
Поширився ж в даний час звичай відвідувати кладовища в самий день Пасхи суперечить найдавнішим встановленням Церкви: аж до дев'ятого дня після Пасхи поминання покійних ніколи не відбувається. Якщо людина вмирає на Пасху, то її ховають за особливим великоднім чином. Великдень - час особливої і виняткової радості, свято перемоги над смертю і над всякою скорботою і печаллю.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
