По інший бік Зеленського: про що не сказав президент на «річній» пресконференції

І про що, можливо, йому не сказали перед нею.

Криміналізована й слабка економіка, бідність, зовнішні борги, олігархічні ЗМІ, війна та, на додачу, ще й епідемія і глобальна економічна криза. Спадок, за управління яким так боровся Зеленський під час виборів-2019, при ближчому ознайомленні, вірогідно, створив гнітюче враження на шостого президента України. Саме тому оптимізм та впевненість, яку він прагнув випромінювати під час пресконференції у першу річницю свого керування країною, виглядали дещо штучними та непереконливими.

При цьому відповідям на економічні запитання було приділено несправедливо мало часу, хоча президент не помічає законодавчих обмежень та з ентузіазмом втручається в зони компетенції уряду та Нацбанку. Спробуємо розгледіти, що стоїть за його окремими відповідями: що в них було сподіванням, перебільшенням, поверхневістю та спробою замаскувати проблему.

У ліпшому разі президента не поінформували. Емісія власної грошової одиниці є ознакою справжнього суверенітету і є правом не лише США. При цьому винесення центру прийняття рішень про використання цього інструменту за територію країни робить усі розмови про спрямування розвитку національної економіки теоретичними, а державну незалежність – обмеженою.

Зважена контрольована емісія може підтримати економічне зростання, тоді як надмірна пропозиція грошей несе чергове інфляційне навантаження та збільшення бідності. Саме за прийняття відповідних рішень урядовці з Кабміну та НБУ мають не лише отримувати велику зарплату, але й нести відповідальність.

З відповідальністю у країні проблема. Але попри це Україна регулярно використовує емісію грошей: легше порахувати періоди, коли цей механізм не застосовувався, ніж навпаки. У кращі часи контрольована цільова емісія центробанку спрямовувалася на фінансування, серед іншого, створення частини атомної генерації в країні.

Читайте також: Кому та скільки заборгувала Україна: динаміка зовнішнього й гарантованого державою боргів

Але переважно друкарські потужності Нацбанку працювали на збільшення корпоративних та особистих капіталів олігархічних родин та/або фінансування популістських заходів у межах політичної боротьби.

Зрештою, НБУ вже володіє ОВДП аж на суму 325 млрд грн, або 37% від їхнього загального обсягу: за період 2014–2020 років цей портфель зріс із 145 млрд грн. При цьому ВВП України впав за часи незалежності на 23%, тоді як у Польщі за той же період зріс утричі.

До цього слід додати заборгованість неплатоспроможних банків за кредитами рефінансування НБУ, що досі складає разючі 44 млрд грн. Тобто НБУ віддав ці надруковані гроші під таку заставу, яка не дозволяє компенсувати втрати, а хтось за кредити центробанку купив валюту, підприємства та палаци у Франції. І цей чек був також оплачений всіма громадянами – зокрема, через валютний курс та інфляцію.

Проте це не зупинило Нацбанк, і в травні він поновив надання кредитів рефінансування терміном до п'яти років за ставкою, що дорівнює обліковій.

Ніщо не зупинило й президента. У підписаному ним оновленому держбюджеті-2020 граничний обсяг дефіциту збільшено до 298 млрд грн з 96 млрд грн на тлі зменшення плану надходжень від приватизації з 12 млрд грн до 0,5 млрд грн. Навіть якщо зовнішні кредитори нададуть усі $8 млрд, на які розраховують в уряді, цього не вистачить для перекриття всього дефіциту. І це піднімає питання емісії «на повний зріст».

Новий міністр економіки Ігор Петрашко нещодавно вже напряму вимагав чергового пом’якшення монетарних умов, оскільки за інфляції 2,6–4% на бюджет чекає катастрофа.

І він стоїть на цій позиції не один. Кабмін офіційно закріпив у своєму макропрогнозі прагнення інфляції 2020 року на рівні 11,6% (грудень до грудня), тоді як МВФ, наприклад, розраховував на 4,5%.

Тут усе просто. «Швидко», «дешево», «для всіх» – з цього треба вибрати лише дві опції, інакше настане катастрофа. Або «швидко» плюс «дешево» мінус «для всіх», або «дешево» плюс «для всіх» мінус «швидко», або «для всіх» плюс «швидко» мінус «дешево».

Якщо президент обирає всі три опції, то він свідомо грає на боці красивих проти розумних, що не сприяє консолідації нації навколо фігури гаранта Конституції під час війни та епідемії.

По-перше, іпотека береться не на один рік, а лише на один поточний рік, як уже зазначалося, уряд бореться за інфляцію в 11,6%. Тому ставка в 10% зразу втрачає релевантність. По-друге, наростити відповідну пропозицію швидко не вийде. Отже, якщо іпотека стане доступною для широкого кола, виникне дефіцит, що призведе до формування чергової цінової бульбашки на ринку нерухомості, тоді як ще з попередньою дати ради досі не годні.

За таких умов дотиснути банкірів можна лише за умови гарантованого поповнення їхнього капіталу за рахунок тої самої емісії, про яку йшлося вище.

Тепер про обтяжливі обставини. На 1 квітня сума непрацюючих кредитів корпоративному сектору складала 494 млрд грн, або 54% від загального обсягу,  фізичним особам – 80 млрд грн, або 35%.

При цьому реальна сума боргу привілейованої номенклатури (колишніх та чинних депутатів, міністрів, суддів, генералів, а також інших державних та місцевих керівників і членів їхніх родин) вже складає понад 10 млрд грн. І саме вони матимуть найліпшу можливість залучити нові позики. Але чи є ця частина суспільства такою, що потребує негайної допомоги?

Дещо про кредитні результати. Вони скромні. За три місяці банки надали малому бізнесу в межах програми «5–7–9%» 462 кредити на 283,5 млн грн. Тобто, з одного боку – програма дійсно запрацювала. Але з іншого – на початок 2020 року в країні кількість зареєстрованих ФОПів складала 1,886 млн осіб.

На більшому масштабі також помітних зрушень поки що не помітно. Гривневі кредити бізнесу за січень – квітень скоротилися на 2,7 млрд грн, населенню – на 293 млн грн.

І взагалі, дивлячись на ретроспективу, варто зазначити, що вирішувати проблеми дешевими кредитами обожнював президент Чилі Сальвадор Альєнде, якого привів до загибелі під час путчу Августо Піночет, якого сам Сальвадор Альєнде призначив міністром внутрішніх справ, оскільки цінував його за професіоналізм. Одним словом – думайте!

Іноземні інвестиції до останнього часу лишалася чи не єдиним виміром економічної діяльності, який генерував позитив. За даними Нацбанку, чистий приплив іноземних інвестицій до реального сектору 2019 року становив $2,2 млрд, що в 1,6 раза перевищує рівень 2018 року ($1,4 млрд).

Навіть показник першого кварталу поточного року все ще був у додатній площині: за січень – березень цього року чистий приплив прямих іноземних інвестицій оцінено в $540 млн, тоді як за відповідний період минулого року – $507 млн.

Але оптимізм вичерпав себе у березні: чистий приплив ПІІ за цей місяць стиснувся до $25 млн проти $193 млн у березні 2019 року.

Падіння промвиробництва в Україні у квітні сягнуло 16,7% проти відповідного періоду минулого року. На цьому тлі будь-які інвестиції в реальний сектор варто категорично вітати й підтримувати. Податкові пільги не стануть надто високою ціною, якщо інвестиції гальмуватимуть процеси деіндустріалізації або сприятимуть насиченню внутрішнього ринку навіть найпростішими якісними товарами вітчизняного виробництва.

Разом з тим $7 млрд за півтора року – це не та сума, яка може спричинити кардинальну зміну тренду дивергенції економіки України та економік її розвинутіших сусідів.

Крім того, сама ідея офіційних «решал», які будуть приставлені до великих іноземних інвесторів, нагадує зімбабвійські практики, де місцевий режим тримався на тому, що надавав іноземним компаніям подібну «кришу».

Цікаво, наприклад, як (та на підставі чого) вирішуватимуться суперечки, що можуть виникнути між двома інвесторами з інвест-нянями. А також не зовсім зрозуміло, як буде відрізнятися ставлення судів, чи Антимонопольного комітету, чи державних регуляторів до інвесторів на $30 млн з інвест-нянею та інвесторів на $29,5 млн без інвест-няні.

Щоб зрозуміти еволюцію президентсько-урядової думки, необхідно нагадати, що спочатку пропонувалася базова ставка в 9% і пільгова в 5%.

І ось нарешті 0%. Це автоматично означатиме, що всі, хто протягом цих років сплачував по 18–20%, пішли по тупиковій гілці розвитку. Крім того, 0% виглядає черговою асиметрією на користь найбільш заможних на тлі хронічного дефіциту бюджету і зростаючого обміну податковою інформацією між країнами, зокрема, в межах заходів проекту BEPS.

До речі, президент підписав контраверсійний законопроект №1210, спрямований на протидію ухиленню від сплати податків. Наскільки ефективно він нарощуватиме надходження в бюджет, ще належить з'ясувати. Але вже зараз очевидно, що одним з його наслідків може стати витіснення з країни частини підприємців, які реєстрували свої компанії в юрисдикціях, де ситуація з рекетом і рейдерством є кращою, а бізнес робили в Україні.

Ще одним контраверсійним рішенням у податковій політиці є обіцянка президента задіяти програму податкових канікул для малого й середнього бізнесу і паралельно підвищити рівень мінімальної зарплати, що може створити додатковий тиск на невеликі підприємства. 

У 2019 році в експлуатацію було введено 847 км доріг. Якщо в дев’ять разів більше, то 4200 км якось не виходить.

Схожа ситуація з мостами. $3 млрд за курсу, приміром, 27 грн/$ – це 81 млрд грн. Один міст у Запоріжжі коштуватиме 12 млрд грн. Загалом у країні 16 000 мостів, понад половина з яких в аварійному стані. $3 млрд, вочевидь, бракуватиме.

І ще один важливий момент. Новісіньку якісну дорогу, яку побудуть за кредитні гроші, перевантажені втричі вантажівки нищать за три роки. 

Протистояти цьому мав автоматичний габаритно-ваговий контроль. Очікувалося, що 2020 року він перейде до повноцінного функціонування: на дорогах державного значення буде встановлено 25 відповідних комплексів – в основному на мостах через Дніпро та поблизу портів. Проте нещодавній випадок руйнування мосту в Нікопольському районі перевантаженою фурою показує, що відчутного прогресу в цьому питанні немає.

То, можливо, треба побудувати ефективну контрольну систему й відпрацювати систему штрафів, перш ніж «закопувати» в землю позикові гроші, які доведеться повертати?

5000 грн для людини в орендованому житлі, коли дружина чи чоловік не може знайти роботу, батьки на пенсії, а ще є малолітні діти – це дуже безпросвітне виживання. А раптом хтось захворіє? Але, схоже, президент цього повноцінно не розуміє і тому не може щиро співчувати.

Навіть якщо припустити, що ЮНІСЕФ порахував неправильно... Візьмемо відомості Мінсоцполітики, яке прогнозує, що за підсумками 2020 року рівень бідності зросте на 6,5 відсоткових пунктів, до 45%: йдеться про людей із витратами нижче фактичного прожиткового мінімуму.

Фактичний прожитковий мінімум на одну особу у квітні склав з урахуванням суми обов’язкових платежів 4410,97 грн. Тобто майже половина населення не добиратиме до прожиткового рівня. З такими справами легко ввійти в історію не як великий будівельник доріг, а як президент, за якого була рекордна проституція, наркоманія, бандитизм та трудова міграція. 

Стан речей обтяжується ситуацією на ринку праці. Держслужба зайнятості погіршила оцінки рівня безробіття 2020 року з 8,1% до 9,4%. При цьому окремі неурядові аналітичні центри припускають вихід цього показника на рекордний рівень у 12%.

На 1 квітня 2020 року в Україні нараховувалося 11,3 млн пенсіонерів, середній розмір пенсійної виплати становив 3170 грн.

При цьому грошей на виплату пенсій цьогоріч знову почало не вистачати: за перші чотири місяці поточного року  Пенсійний фонд збільшив свою заборгованість, за позиками Держказначейства, на 7,5 млрд грн, до 55,5 млрд грн.

І ситуація з фінансами Пенсійного фонду погіршуватиметься: у квітні надходження єдиного внеску різко скоротилися – загалом за січень – квітень недобір сягнув 4,6 млрд грн. Фактично на обрії окреслилась перспектива поновлення затримок пенсій – як у 1990-ті.

Уряд Аргентини 22 травня оголосив дев’ятий у своїй історії дефолт, оскільки не бажав витрачати 20% бюджету на борги. Попередній дефолт країни був у 2014 році, але вже у 2017-му вона успішно розмістила сторічні облігації.

Україна також мала декілька фактичних дефолтів: у 1998, 2000, 2015 та 2016 роках.

При цьому Аргентина, як і Україна, не має за кордоном великих активів, за рахунок продажу яких кредитори могли б повернути борги.

Проте, незважаючи на зміну президентів, Україна продовжує віддано йти шляхом утриманства та сервільного ставлення до зовнішніх кредиторів попри болючі внутрішні вилучення. 

Олексій ЯНКОВИЙ