Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.
Волинське село Столинські Смоляри, що у Любомльському районі, заховалося у густих лісах, де поблизу протікає Прип’ять. Місцеві люди їздять на заробітки, виживають з лісу, збираючи гриби та ягоди.
А ще це село здавна славиться тим, що тут полюють і смакують їжаками. Хоча ця традиція, яка ведеться ще з діда-прадіда, поволі відживає, все ж старші люди при згадці про запечену їжачатину від задоволення ковтають слинку.
Їжаче м’ясо готують на свято Володимира
Якщо у Столинських Смолярах гуляють хрестини чи іменини, то до святкового столу подають пироги, начинені картоплею з пшоном, та юшку з птиці. А от на престольний празник, у день Володимира 28 липня, у багатьох хатах смакують тушкованими їжаками. Коли з’явилася ця традиція – невідомо.
– В сусідніх селах не так, а тут споконвіку. Правда, тепер вже менше. Їжаків нема, всіх поїли, – жартують.
До розмови долучається Володимир Таранов. Сам він із Саратовської області. Сюди його привезла жінка Надія, яка замолоду їздила на заробітки у Росію. Тут цей чоловік вперше і почув, що місцеві люди їдять їжаків.
– Вам не переказати, яке на смак добре! О-о, м’яса мало, а наїсишся отак! Таке ситне. Ні курятина, ні кролятина не зрівняється! – захоплено розповідає Володимир Таранов. – На сімейні свята колись готували, починаючи з Володимира. Рідко коли на Пасху, хіба якщо хто мав замороженого їжака, – і притишеним голосом чоловік продовжує: – І я їв, і діти, і внуки. Всі дуже люблять їжаче м’ясо.
– Я сама із сусіднього Забужжя, – додає його дружина Надія Степанівна. – У нас мало хто ловив їжаків. А сюда прийшла жити, то і спробувала. Не бриджуся, вкусне м’ясо. Сама не готувала, тілько в когось з людей їла.
– Зара дуже рідко їздять на лови. Бо то треба бензин купити і їхати у поле. Колись великі їжаки були, а тепер все дрібноту ловлять, – кажуть люди.
Пів літра жиру коштує пів тисячі гривень
Зазвичай їжаків ловили ближче до осені, коли вони жир нагуляють. Як розповідають смолярчани, збиралися по кілька чоловіків, брали із собою собак і їхали у поле вночі, бо це нічний звірок. За одну «ходку» могли принести з пів сотні їжаків. Паяльною лампою обтинали колючки, добре обшкрябували, щоб їжак аж білий став, рубали і кидали в баняк. Додавали приправи, ставили у піч і тушкували м’ясо. Селяни запевняють, що навіть робили тушонки, які стояли до весни. Наловлять більше їжаків, то й у морозилку сирими клали на зберігання.
– Якщо треба натопити жиру, то м’ясо не солять і не приправляють, – каже з розумінням справи росіянин Володимир Таранов. – Я тим жиром вилічився. Років п’ять тому в мене виявили язву. Приїхав додому: біда! Треба, кажу, збирати копійки на операцію. Зять і каже: «Не спішіть, подождіть до завтра». Добре, я ж не завтра шикуюся. На слідуючий день він привіз невеличку баночку їжачого жиру. Я пив днів сім раз у добу по одній чайній ложці натощак. А через хвилин десять снідав. Коли через десять днів знову поїхав до лікарів, вони дивилися, дивилися і нічого не знайшли. Питають, чим лічився, але я не сказав. А для чого? Трохи жиру ще є, ось дивіться, – показує баночку з помаранчевим жиром. – Пів літра коштує п’ятсот гривень.
Кажуть, що з великого їжака грамів сто жиру можна зібрати, а з дрібного то аби ложка вийшла.
Місцевих хлопців називали «йожиками»
За чудодійними ліками до Столинських Смолярів приїжджали з навколишніх сіл і навіть з Білорусі. А те, що село має «їжачу» славу, підтверджував колись журналістам і Іван Самоліч. Він з проблемами шлунка лікувався у Луцьку, то лікар порадив, що є села, де їжаків їдять, вони, мовляв, добре допомагають при шлунково-кишкових хворобах. «А я вже мовчу, що живу саме в такому селі», – сміявся чоловік.
Те, що жир їжаків допомагає при хворобах, запевнила і Віра Смолярчук, яка майже сорок років працювала у селі фельдшером:
– Виразку, стоматит лікує, добре заживлює рани, порізи, опіки. У моєї подруги з Хворостова дворічна дитина обпеклася, то шрами жиром злічила, навіть рубці не лишилися. Сусід вилікувався від туберкульозу, певно, вже років двадцять з того часу минуло. Але змішував їжачий і собачий жир.
Про їжаків у Столинських Смолярах люблять розповідати. Кажуть, що місцевих колись називали «йожиками» і дівчата соромилися за смолярських хлопців заміж йти. Зі сміхом згадують і випадок, коли одного поважного гостя вгостили їжачатиною і він все допитувався, що то за смачне м’ясо, мовляв, дружина хай зготує – їси і не п’янієш. А коли почув, то вискочив з машини і просто під колеса його знудило. Також переказують, як їжачатиною генерала лісового господарства пригощали. Цікавився, чи то не фазан. Коли сказали, що то насправді, не гидував, а попросив дістати кілька їжаків, щоб у Київ завезти. А от чи давав той делікатес депутатам, хтозна.
– Ви до нас на свято Володимира приїжджайте! – запрошували у Столинських Смолярах. – Хтось таки зготує, і самі на смак спробуєте.
Олена ПАВЛЮК
Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebookі дізнавайтесь новини першими.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
