Головна мета України. Що відрізняє багаті країни від бідних

Рей Даліо, засновник найбільшого в світі хедж-фонду «Bridgewaters» і один із провідних економістів планети, називає зростання продуктивності праці (або продуктивності — англ. «productivity») — головною рушійною силою світового економічного розвитку.

Саме рівень продуктивності праці відрізняє багаті країни від бідних. Це є глобальною й історичною аксіомою. Для країни підвищувати продуктивність праці набагато важливіше, ніж загальний обсяг ВВП. Підвищення продуктивності дає більше ВВП на душу населення і штовхає вгору загальний рівень життя людей. Крім цього, висока продуктивність праці забезпечує високу якість життя, що виражається не тільки в багатстві, а й у більшому обсязі вільного часу конкретної людини, який вона може присвятити освіті, здоров’ю або сім'ї — тобто, створенню майбутнього.

Як правило, продуктивність праці вимірюється в доларах США на людино-годину і обчислюється шляхом ділення загального ВВП країни на загальний робочий час усіх працевлаштованих за рік.

Як я вже писав у своїй попередній статті на НВ, цей найважливіший показник в Україні зараз на страхітливо низькому рівні: $5 на людино-годину, в порівнянні з рівнем країн п’ятірки світових лідерів — від $68 до $103, і навіть у порівнянні з сусідніми Словаччиною — $44, Угорщиною — $38, або Болгарією — $26. Навіть у нашій оспіваній IT-галузі, продуктивність становила $22 на людино-годину (в 2016 р.), що нижче від просто середньої продуктивності перерахованих вище країн.

Але не будемо посипати голову попелом, а спробуємо розібратися, в чому причина і що робити. Продуктивність праці складається з п’яти основних чинників:

-   природні ресурси
-   люди (робочі)
-   фінансовий капітал
-   людський капітал (освіта)
-   технології

1. Природні ресурси

У принципі, в Україні більш ніж достатньо природних ресурсів, щоб забезпечувати себе всім необхідним, а за деякими категоріями ще й займати конкурентні позиції в світі. І це незважаючи на десятиліття абсолютного свавілля в цій сфері. Але, навіть у випадку з нашими металами і зерновими, цього зовсім недостатньо, щоб тільки за рахунок них підвищувати добробут країни. Ми не Катар, не Росія і навіть не Зімбабве (так, там теж багато природних ресурсів, і навіть рідкісних).

Інакше кажучи, ми не зможемо збільшити продуктивність за рахунок наявних природних ресурсів, бо майже ніяк не можемо вплинути на їх обсяг — є те що є. Ми їх можемо тільки ефективніше використовувати і більше і краще переробляти, але це вже питання організації і технологій.

2. Люди

Що ж стосується людей, то їх ми втрачаємо через низьку народжуваність і еміграцію. В обох випадках причина одна і та ж: бідність і відсутність перспектив. З іншого боку, трудова еміграція — це абсолютно природний процес, притаманний усім країнам, що розвиваються. Але навіть якби Україні якимось дивом вдалося б утримати робітників, це не збільшило б автоматично їхню продуктивність праці. Ба більше, в найближчі десятиліття потреба в низькокваліфікованій робочій силі буде зменшуватися, тому що її замінять більш продуктивні автоматизація і роботи (тобто — технології).

3. Фінансовий капітал

Питання грошей в Україні завжди стояло гостро, тому що країні не довіряють (і є за що). Тому, наш кредитний рейтинг однозначно не дозволяє відкрити світу, в якому сьогодні ще більший надлишок капіталу, Україну, де ще більший дефіцит капіталу. Це означає, що ми також не можемо підвищити нашу продуктивність праці за рахунок дешевих фінансів, яких у нас немає і, незабаром, не буде.

4. Людський капітал — освіта

Це перший і головний фактор, покращуючи який ми будемо підвищувати продуктивність в Україні. Як сказав Рей Даліо: «Продуктивність праці підвищується дуже повільно, 1−3% щороку, але вона не волатильна, тому що знання не волатильні». Власне. Урожайність, прибутковість, вартість товару або ціна акцій — все волатильно, постійно зростає і падає, а накопичені знання — ні. Знання і досвід тільки примножуються. Саме тому, Україні сьогодні необхідно кинути всі сили на повний перезапуск і пріоритетний розвиток освіти. Без цього у країни просто немає майбутнього. І тут зусилля повинні і можуть об'єднати приватний сектор, громадянське суспільство і всі органи влади.

5. Технології

Знову цитую Рея Даліо: «…Підвищення продуктивності праці відбувається, коли люди вчаться і придумують, як робити все краще і краще». Вчаться та придумують. Але йдеться не тільки про наукові винаходи, а й про будь-які поліпшення — від процесу організації праці і способу збмрання врожаю до цифровізації і створення «блакитних океанів». Все це й об'єднує одне широке поняття — технології.

По суті, в України немає іншого шляху крім як розвиватися технологічно. У нас немає і не буде величезних природних ресурсів або мільярдного населення, і ми не станемо друкувати світову конвертовану валюту. Розвиток освіти і технологій — єдині доступні нам інструменти, здатні збільшити продуктивність праці в Україні в найближчому майбутньому.

Ринки

Але є ще один дуже важливий фактор — ринкова вартість вироблених товарів і послуг. Висока продуктивність досягається не тільки поліпшенням всіх вхідних факторів — ресурси, люди, капітал, знання, технології — а ще й тим, за скільки ринок готовий купити вироблений товар або послугу.

А хто платить більше? Той, хто має гроші. Тому, для економічного ривка Україні у жодному разі не можна покладатися переважно на внутрішній ринок. Звичайно ж, нам критично необхідно стимулювати внутрішнє споживання і підтримувати вітчизняного виробника. Але лише цим, ми, на жаль, ніяк не доб'ємося суттєвого підвищення продуктивності праці — просто наш ринок ще довго буде відносно маленьким і бідним для споживання дорогих товарів і послуг з високою технологічною складовою. На підвищення продуктивності за рахунок внутрішнього ринку можуть розраховувати тільки такі світові гіганти як Китай та Індія, і то лише в довгостроковій перспективі. Досвід порівнянних з Україною країн невблаганно доводить одне: економіка маленьких і середніх країн може рости тільки за умови зростання поставок їх товарів і послуг на світовий ринок, що успішно демонструють Ізраїль, Південна Корея, Польща, Ірландія і багато інших.

А це означає, що кожна українська компанія, приватна чи державна, повинна з самого початку орієнтуватися на багаті іноземні ринки, підкорити які можна тільки знаннями, якістю й інноваціями.

Сьогодні Україна є світовим сировинним придатком. Зернові, металопрокат і трудові і IT-мігранти — все це сировина для дорого фізичного чи інтелектуального продукту, основна вартість якого осідає в країнах з високою продуктивністю праці. Поки що, Україні вдається залишатися на плаву за рахунок тих ресурсів (природних і людських), до створення яких ми, як держава, не маємо жодного стосунку. Але ці ресурси закінчуються і знецінюються. З розвитком вертикального рослинництва, синтезування м’яса і 3-D друку і будь-якої органіки, наші чорноземи нестримно втрачатимуть свою цінність. Роботи і штучний інтелект замінять не тільки робочих на заводах, а й особистих асистентів і цілі кластери IT-фахівців. Наша земля і люди більше не будуть нікому потрібні, ні в Україні, ні за її межами.

Тому ми повинні щосили підвищувати рівень освіти, розвивати технології і нарощувати експорт, передусім до країн великої двадцятки. Ми зобов’язані інтегрувати нашу країну в світові ланцюжки створення доданої вартості, бо це єдиний спосіб досягти нашу головну мету — підняти продуктивність і зробити життя кожного українця мрією, а не залишати нас і далі жити мрією про життя.

Микола Тимощук

Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebook і дізнавайтесь новини першими.