Міжнародний Комітет Червоного Хреста створив фотопроєкт «Мої діти ніколи не бачили мирного неба». 59 світлин розповідають про дітей, які народилися у перший рік війни на Донбасі, зараз живуть поряд з лінією розмежування і цього року пішли до школи.
Фотопроєкт Євгена Носенка демонструватимуть з 9 по 15 вересня в маріупольському торгівельному центрі «Україна», у музеї історії в Краматорську та на автовокзалі Сєвєродонецька.
Представляємо маленьких героїв проєкту.
Володимир живе на околиці села Чермалик. До лінії зіткнення декілька сотень метрів. Хлопчик говорить про себе: «Я буду найкращим учнем у школі і стану архітектором у майбутньому. Згодом відбудую всі пошкоджені будинки у своєму селі».
Софія з Донецької області. Лікарі кажуть, що в її тілі ще залишилось 50 уламків від вибухівки, яку при дівчинці знайшли та спробували розібрати її друзі у 2018 році. Дівчинка каже, що хоче вчитися, бо мріє дізнатися все про цей світ.
Тамара з Донецької області про школу каже: «Хочу зустріти нових друзів!». Її матір розповідає, що дівчинка вже не боїться вибухів, бо звикла до них.
Микита з села на Донеччині перші місяці свого життя провів у підвалі, бо навколо села йшли бої. Він любить гратися з іншими дітьми, але батьки бояться відпускати його на вулицю, бо це небезпечно. «Я думаю, що школа – це місце, де ти не почуваєшся самотнім», – говорить хлопчик.
Каміла з Донбасу дуже любить тварин, допомагає батькам доглядати худобу та обожнює своїх кошенят. «Я хочу навчитися читати, щоб читати улюблені книги про тварин», – каже дівчинка.
Юля з Первомайського про себе говорить: «Я багато чого люблю, і все, що я люблю, я люблю по-справжньому». Через війну дівчинка боїться чужих.
Давид раніше жив у Донецьку, а зараз у Первомайському. Після школи мріє стати пожежником. Говорить по себе: «Мені подобається допомагати людям, і я хотів би це робити».
Артем і Поліна живуть у селі Троїцькому на Луганщині. Вони – справжні друзі і сподіваються, що залишаться ними на все життя.
Катя з Троїцького мріє, щоб не було обстрілів, бо вони її дуже лякають і вона плаче кожного разу.
Олег живе з мамою у Станиці Луганській. Хлопчик мріє стати шофером, подорожувати різними країнами та допомагати людям.
Антон зі Станиці Луганській до всього підходить серйозно. Каже, що ще не визначився, ким хочу стати у майбутньому, але вже знає, що головне – бути справжньою людиною.
Вікторія з села в Луганській області сподівається, що у школі обов’язково знайде собі подружок. Дівчина хоче ділитися з ними секретами та разом мріяти про щось хороше.
Зі світлинами та історіями кожної дитини можна також ознайомитись за посиланням.
Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebook і дізнавайтесь новини першими.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
