Ця історія про старшого лейтенанта Віктора Малахова — жителя Старобільська, що на Луганщині. 20 років він працював у школі вчителем праці. Опісля заробляв на життя, будучи фрезерувальником, теслярем, електриком. А коли розпочалась війна, 53-річний чоловік не зміг залишитись осторонь — Віктор Вікторович попрощався з коханою дружиною і двома дочками й пішов боронити рідну землю.
Спершу служив у 24-му окремому штурмовому батальйоні “Айдар”. Був командиром роти охорони, потім — командиром мінометного й кулеметного взводів, брав участь у бойових діях у районі Щастя, Трьохізбєнки, Красного Яру, Хрящуватого.
У день свого народження, 14 серпня 2014 року, зазнав двох поранень. “Наш підрозділ тоді зайняв два селища — Хрящувате й Новосвітлівку, — розповідає. — Ми тримали оборону Луганська, виконали завдання, багато росіян тоді полягло, земля їм каменюками. Але й наші хлопці загинули...” Віктору Малахову також дісталось, під час бою один осколок потрапив йому в руку, другий — у шию. 10 днів він пролежав у госпіталі, від подальшого лікування відмовився, повернувся до побратимів.
У серпні 2015 року чоловікові довелось звільнитися з лав ЗСУ. “Мені сказали, що я — застарий, час відпочивати”, — ділиться Віктор Малахов. Та “на гражданці” Вікторович (як його називають побратими) довго не всидів, у 2018 році повернувся на фронт, цього разу — у 93-тю ОМБр “Холодний Яр”, де став командиром моторизованого взводу, й разом із побратимами воював у районі шахти “Бутівка” селища Новотошківського.
Мені сказали, що я — застарий, час відпочивати.
На те, що довелось командувати багатьма взводами, колишній вчитель скромно зауважує: посада на війні не має значення. “Мені пощастило з побратимами, я воював пліч-о-пліч із хлопцями й дівчатами зі всієї України, міг покластись на кожного в будь-яку хвилину”, — каже чоловік.
Побратими ж відгукуються про старшого лейтенанта так: “Піхотинець з великої літери”. Із середини серпня, після святкування 60-річного ювілею, Віктор Малахов повернувся додому. “У такому віці вже немає можливості виконувати всі бойові завдання, а бути тягарем для побратимів я не можу”, — роздумує пан Віктор.
Наразі, каже, ще оговтується після життя на фронті. “Займаюсь господаркою, це дуже відволікає від думок про війну”, — ділиться. Також чоловік розмірковує, чи не почати знову розводити кролів — цим він займався до війни. І найголовніше: пан Віктор уже тричі дідусь, тож допомагає дітям ростити справжніх козаків.
Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebook і дізнавайтесь новини першими.