Хто зможе, працюватиме до кінця та частково житиме на заощадження. Тих, хто не зможе, необхідно буде підтримувати.
1. Накопичувальна система так само вразлива до демографії, як і солідарна. Про це не важко здогадатися, якщо оцінити, як вплине на фінансові ринки (де розміщуватимуться накопичені заощадження) високе співвідношення між пенсіонерами та працюючими, коли пенсіонери почнуть масово продавати свої активи — щоб отримати гроші, на які житимуть в старості. Ці активи падатимуть в ціні та зростатиме їхня дохідність. В залежності від того, які активи це будуть (equity чи fixed income), почнуться проблеми або в пенсіонерів, чиї накопичення зненацька знизяться, або в держави, банків та компаній, що залучатимуть їхні гроші та почнуть втрачати джерело фінансування.
2. Накопичувальна система — це фактично примус до заощаджень, якщо ми говоримо про її запровадження як альтернативу солідарній (як другий рівень пенсійної системи). Робити заощадження добровільно можна вже зараз. Критичним є питання довіри — якщо потім примусово створені заощадження «згорять», це ще більше підірве і так підірвану довіру до наших інституцій. Як колись крива приватизація 90-х створила олігархів та на багато років зробила українського виборця лівим противником реформ.
3. Накопичувальна система може мати позитивний ефект на рівень заощаджень (який в Україні є вкрай низьким) та, відповідно, фінансові ресурси, наявні для інвестування. Водночас, це станеться лише якщо основний «тягар» її фінансування ляже на плечі робітників, а не роботодавців. Останні й так інвестують здебільшого за рахунок власного грошового потоку, який за таких умов зменшиться. Враховуючи, що в нас на ринку праці зараз і на багато років вперед домінуватимуть продавці-робітники (за яких місцеві роботодавці конкурують з Польщею та іншими країнами), не бачу, як цього можна добитися без зниження податкового навантаження на зарплати — ЄСВ або ПДФО.
Накопичувальну систему можна і варто запроваджувати, за умов:
— зниження податків на зарплату, заміщаючи їх відрахуваннями на накопичення;
— забезпечення спроможності регуляторів та правосуддя убезпечити накопичення від шахрайства та зловживань (зараз це під питанням, на жаль);
— забезпечення достатньо сприятливого інвестиційного клімату та достатньо швидкого економічного зростання. Паралельно з запровадженням накопичувальної системи має реалізовуватися і більш широка програма реформ.
Якщо ж говорити про вирішення демографічної проблеми пенсійних систем, то воно полягає не стільки в моделі пенсій, скільки в їх перетворенні на звичайну соціальну підтримку. Хто зможе, працюватиме до кінця та частково житиме на заощадження. Тих, хто не зможе, необхідно буде підтримувати. Де-факто це вже так працює в Україні - пенсіонери або мають заощадження, або їх підтримують родичі, або (в селах) вони частково самі себе годують з власних городів.
Що точно можна і потрібно зробити вже зараз — розділити солідарну пенсію на однаковий для всіх за розміром соціальний компонент та, власне, різну для різних пенсіонерів солідарну частину, яка залежить від внесків, зроблених протягом життя. Тоді в майбутньому соціальна пенсія може лишитися як форма соціальної підтримки за віком, а солідарну поступово можна буде замінити на накопичувальну.
Павло Кухта
Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebook і дізнавайтесь новини першими.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
