Про що насправді свідчать пенсійні фантазії Шмигаля

Поряд з алгеброю, геометрією і вищою математикою учні напевно незабаром почнуть вивчати "шмигаматику", або спеціальний розділ економетрики, в якому зберуть усі математичні умовиводи наших міністрів, що пролунали останнім часом. Від гончаруківського "40% зростання за п'ятирічку" до нещодавньої заяви прем'єр-міністра Шмигаля про те, що через 15 років Україна не зможе платити пенсії своїм пенсіонерам.

Пряма цитата промови прем'єра: "Стара Європа та Україна, як її частина, себе не відтворює, нація старіє. Це проблема людського капіталу.... Це (плановане ставлення пенсіонерів до працездатного населення в пропорції 2:1, – авт.) означає, що доведеться податки вдвічі збільшити, щоб компанії могли утримувати пенсіонерів на сьогоднішньому рівні. А якщо ми хочемо більше, то потрібно ще більше податки збільшити.... Звичайно, збільшення вдвічі або ще більше неможливо. Ми не зможемо платити пенсії майбутнім пенсіонерам через років 15. Це звичайна математика та економічна демографія. Що потрібно робити? Є різні підходи".

Що розчулює в цій вступній промові прем'єра, то це чергове пояснення Європою тієї самої д ... и, в якій під керівництвом таких діячів опинилася Україна. Мовляв, "політ нормальний, падаємо", старіємо, майже як європейці. Воно, звичайно, погано, але що поробиш, витрати євроінтеграції....

Зазначений вище спіч був необхідний Шмигалю для обґрунтування цілком очевидної тези – впровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, проектами якої сьогодні так сильно перейнялися "слуги народу", особливо ті з них, котрі вийшли з фінансового (зокрема, страхового) бізнесу. У цьому плані прем'єр вирішив побувати в ролі капітана-очевидність, але очевидно переборщив з аргументами.

Ошелешивши слухачів, а це були студенти Львівської політехніки (ох і не щастить студентам з лекторами останнім часом: то байки про кастрацію жінок у Сінгапурі прослухають, то пенсійні жахи), Шмигаль вирішив пограти в Герберта Веллса і відправити всіх українців у минуле: "Кожен з нас повинен подбати про свою пенсію, напевно, вже з молодого віку". Як це зробити людям уже не молодого віку, він не пояснив. Але потім дещо виправився, уточнивши: "Ми будемо створювати накопичувальну систему вже з наступного року. Тобто кожен з вас може накопичувати собі пенсію і матиме якусь невелику соціальну пенсію, як у розвинених країнах, яку дає держава, та свої кошти - такі, які створите".

У завершальній цитаті всі дурниці нашого хутора було пояснено за традицією кращою зарубіжною практикою, де виявляється невеликі соціальні пенсії, правда, наш прем'єр забув уточнити, які саме. Але в цілому фінал його виступу був з розряду оптимістичної трагедії: що накопичите, те й ваше. Правда, він забув пояснити, до чого тут накопичувальна пенсійна система, адже накопичувати кожен може цілком самостійно, в тому числі створюючи систему пасивних доходів на старості й особисті фінансові насоси у вигляді тієї самої нерухомості, яку можна здавати в оренду.

Але при чому тут держава та прем'єр? Та в принципі вся навколовладна політична "нас рать" не має до процесу особистого накопичення українців жодного відношення. Щоб накопичити на старість, пересічний громадянин нашої країни за старою традицією просто не платить податки, отримуючи доходи в конверті й самостійно формуючи свої активи.

Хай там як, виступ прем'єра - це своєрідний "четвертий сон", але не Віри Павлівни, а затуманеної свідомості лібертаріанця, в якому "діти утримують батьків, як у Китаї", голосують "ті, хто платить податки", і допомогу від держави отримують "якісні діти". Хоча всю цю "струнку" концепцію можна було сформулювати й коротше: "заплатив податки і на .... з пляжу, держава тобі пробачила".

Перед тим як проаналізувати ймовірність появи в Україні накопичувальної пенсійної системи, спробуємо оцінити достовірність слів Шмигаля.

Почнемо з ЄС. За даними Євростату, населення Євросоюзу буде збільшуватися аж до 2040 року і сягне 526 млн осіб з нинішніх 501 млн (на 01.01.2020). Потім почнеться зниження до 2060 року – 517 млн.

Щодо людей пенсійного віку (старше 65 років), то їхня чисельність в Європі зросте до 30% від загальної кількості з 17% станом на 2010 рік. До 2060-го (тобто через 40 років!!!) на одну людину старше 65 років (пенсіонера) доведеться 2 людини з віком у діапазоні 15-64 роки (економічно активне або працездатне населення). У 2010-му цей індикатор був на рівні 1:4.

Таким чином, Європа хоч і старіє, але поки вирішує свої проблеми завдяки імпорту трудових ресурсів з таких країн, як Україна, а також з Північної Африки і Близького Сходу. І співвідношення працездатного населення до пенсійного з урахуванням зростання технологічності виробництва не є для ЄС проблемою. Швидше, навпаки, проблемою буде соціалізація європейців, які знову народжуються. Недарма Джеремі Ріфкін, американський економіст і соціолог, свого часу написав статтю "Кінець роботи". Що і підтверджується вже майже вихідною п'ятницею в деяких європейських країнах. 

А що ж відбуватиметься в Україні?

За даними нашого Держстату (куди очевидно не заглядає Шмигаль), динаміка чисельності населення старше 60 років в Україні є досить рівною: з 2015 року вона балансує в межах 9,33-9,98 млн осіб. Щорічний приріст цієї вікової групи варіюється в межах 130-150 тис. осіб. Причина тут є простою: українці рано вмирають, особливо чоловіки. Навіть з урахуванням тенденції щодо збільшення середньої тривалості життя в найближчі 15 років приріст зазначеної вище вікової групи не перевищить 500 тис. осіб на рік (максимум). Отже, з урахуванням пологого збільшення чисельності загальний приріст у групі до 2035 року становитиме орієнтовно від 2 до 3 млн осіб (у кращому випадку).

Щодо трудових ресурсів (працездатного населення), то воно останнім часом в Україні не скорочується і навіть трохи зростає (на 80-100 тис. осіб на рік). Показник відношення чисельності пенсіонерів (11,2 млн) до працездатного населення на цю мить становить 63%.

Щодо платників ЄСВ, то їх в Україні сьогодні понад 13 млн, тобто відношення пенсіонерів до цього показника - 85%. Приблизно 4-4,3 млн українців з-поміж працездатного населення єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду не платять.

Ось де зосереджено проблему українських трудових ресурсів, то це в сегменті чисельності штатних працівників у компаніях з кількістю штатників понад 10 осіб. На сьогодні це 7,4 млн, і ми фіксуємо зниження цього індикатора на 0,6 млн порівняно з 2015-м. Тут свою роль зіграли кілька факторів: економічна блокада ОРДЛО, коли з бази обліку випало кілька десятків тисяч штатних працівників; тотальна деіндустріалізація економіки з перетворенням такої на кукурудзяне поле і ларьки з китайськими трусами; добивання країни під час перебування Гончарука прем'єром (у 2019-му чисельність штатників просіла одразу на 218 тис. осіб).

Якщо порівнювати відношення чисельності пенсіонерів до кількості штатних працівників, то ми вже маємо тут показник в 1,5. Але штатники хоч і є ядром трудових ресурсів, але це лише частина платників ЄСВ. Їх, як ми вже визначили, на сьогодні понад 13 млн, і цей показник має тенденцію до зростання.

Хай там як, через 15 років Україна навіть під впливом "променів" незатвердженої Програми діяльності уряду Шмигаля за жодних обставин не опиниться в ситуації, коли на приблизно 14 млн пенсіонерів у нас раптом виявиться 7 млн працездатних осіб, яких нині 17,4 млн, мінус 10 млн осіб. Це занадто навіть для нас.

Якщо промоделювати наше демографічне майбутнє через 15 років, то в гіршому разі на 14 млн пенсіонерів доведеться приблизно стільки ж працездатних осіб (тобто пропорція 1:1), і це лише якщо збережеться нинішній темп трудової міграції з країни.

Крім того, є не тільки проблема відсутності в базі платників ЄСВ приблизно 4 млн осіб, а й системна тінізація ринку праці та фонду заробітної плати. В Україні до 40% найманих працівників декларують зарплату в розмірі до 7 тис. грн. Деякі з таких платників отримують частину зарплати в конвертах. А 93% українців офіційно заробляють до 20 тис. грн на місяць, що є наслідком трудової бідності й проявом моделі відносин з роботодавцем у вигляді "пасивного рабства", коли людина виживає від зарплати до зарплати, не маючи можливості накопичувати й інвестувати.

У зв'язку з цим прем'єр Шмигаль трохи помилився в прогнозах і оцінках, але ж правильна постановка діагнозу – запорука загального успіху лікування хвороби. Замість демографічної саги йому варто було б подумати про проблеми детінізації ринку праці та зростання рівня середньої зарплати, яка є похідною від рівня складності економіки й показника додаткової вартості в національному продукті. Експортуючи кукурудзу, великі зарплати для 17 млн осіб не заробиш, для цього потрібно, щоб у структурі ринку праці був попит на інженерів, технологів, учених, висококваліфікованих робітників.

З урахуванням уже сформованого анамнезу хвороби української економіки можна зробити кілька базових висновків.

1. Пенсійний фонд уже не в змозі виплачувати пенсії в межах солідарної системи. Держава щорічно дотує ПФУ на суму в 170-190 млрд грн з урахуванням цільового трансферу й непогашених казначейських позик. Рано чи пізно уряду доведеться зробити єдиний правильний вибір – ліквідувати ПФУ як окрему структуру й почати виплачувати пенсії безпосередньо з державного бюджету, знаходячи для цього необхідні фінансові джерела: експортні та імпортні мита, ренту за використання водних ресурсів і надр, акцизи, інфраструктурні доходи тощо. Це дасть змогу заощадити кошти, що виділяються нині на адміністративні витрати ПФУ, і назавжди зніме з порядку денного мантру про банкрутство пенсійної системи, яка апріорі стала банкрутом у той момент, коли демографічна піраміда перекинулася й ми вдалися до гібридного переходу (гібридний тому, що на тлі низької народжуваності в нас поки немає низької смертності, як у розвинених країнах).

2. Ключова проблема нашої пенсійної системи - це тіньовий ринок праці та високі ставки податків на працю, які й заганяють роботодавців у тінь. З цієї самої причини формується і асиметрична модель нашої економіки, що блокує і її розвиток, і приплив інвестицій. Жодна країна у світі не проводила успішного запуску накопичувальних пенсійних систем в умовах високої частки тіньових зарплат, адже це звужує фінансову базу (одна справа збирати внески з 1,5 трлн грн і зовсім інша – з 2,5 трлн грн). Цю трудову модель необхідно перезавантажити й почати з чистого аркуша, знизивши кумулятивне оподаткування праці з нинішніх 41,5% до розміру тіньових транзакцій на виплату конвертів (нині приблизно 10%), коли тіньова зарплата стане просто економічно невигідною перш за все для роботодавця.

3. Для запровадження накопичувальної пенсійної системи потрібні надійні активи для інвестування довгих грошей її учасників та інституційна готовність держави та фінансового ринку. Крім того, накопичувальну систему не вводять у кризу, адже це все одно посилення фіскального тиску на бізнес на 2-3%. Крім того, для недержавних пенсійних фондів потрібні надійні активи, захищені від інфляції та девальвації, з капіталізацією, що зростає. А де їх узяти в період падіння економіки? По суті, Україні пропонують два варіанти запуску накопичувальної системи: вкладати або в ОВДП, або в іноземні цінні папери.

У першому випадку - ризик того, що держава накладе лапу на ці заощадження. У другому - постійний відплив капіталу з країни та інвестування довгих грошей в чужі економіки. Крім того, НБУ тільки тепер на етапі регулятивної реформи "спліт", отримуючи контроль за ринком небанківських фінансових послуг; при цьому частина контрольних функцій залишатиметься за комісією з цінних паперів. У такій каламутній воді добре ловити рибу, але не запускати накопичувальну пенсійну систему. Не готові до неї також наші ринки капіталу.

На жаль, Україна майже втратила унікальний історичний шанс об'єднати дві реформи: земельну та пенсійну. Ми про це неодноразово писали: необхідно надати національним недержавним пенсійним фондам ексклюзивне право на купівлю земель сільськогосподарського призначення. У такому разі НПФ отримали б актив, який не можна вкрасти й вивести з країни, при цьому актив з капіталізацією, яка зростає, і захеджований від інфляції й девальвації, а учасники системи отримали б можливість накопичувати на старість, інвестуючи в український чорнозем. Найнадійніший фінансовий ресурс - земельна рента стала би джерелом додаткових пенсій для українців. І ця рента залишалася б у країні. А земельний ринок отримував би щороку приблизно 2 млрд дол. у вигляді довгих грошей. Але чинна влада вирішила віддати нашу земельну ренту американським та європейським пенсіонерам, надавши "ексклюзив" іноземним банкам.

Усі нинішні потуги із запуском накопичувальної пенсійної системи пов'язані лише з одним. У нас правлять бал рентоорієнтовані політичні еліти, які заробляють на контролі за ресурсами, бюджетом і фінансовими потоками. І сама економіка в нас потокова. Але в кризу фінансові потоки, з яких стригли шерсть, обміліли, а частина взагалі зникла. Стригти з них гроші, як зі свині: вереску в передачах розслідувачів багато, а сенсу мало. Потрібно створювати новий фінансовий потік, і накопичувальна пенсійна система з її 50 млрд грн на рік тут просто доречна.

Тим паче що планується створити державний орган, який акредитовує потрібні НПФ та відключає від системи непотрібні. Цікаво, коли реформу проводять ті можновладці, які вже завтра планують заробляти на ній. Адже додатковий внесок у 2-3% в обов'язкову накопичувальну пенсійну систему начебто й не багато (хоча звідки ж тоді взяти обіцяний Шмигалем самостійно накопичений дохід на старість?), але тут, як у відомому правилі, адаптованому в нашій політичній системі: з хати по нитці, багатому нова сорочка бріоні…

Олексій Кущ, економіст

Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebook і дізнавайтесь новини першими.