загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Як сміливий козак Марко виявився козачкою Марією

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Вражаючі історії про жінок, які на початку ХХ сторіччя боронили Україну.

Українська маніфестація у Кам’янці-Подільському на честь Української Народної Республіки. Літо 1920 р.

“Вона була студенткою-медичкою з Києва... Піклувалася про поранених там, де через кулі й носа не можна було висунути. “Дівчино, — казали ми їй, — що ти робиш? Та ж на тебе смерть чигає кожної хвилини...” А вона усміхається: “У такім випадку й вмерти варто. Відразу б на небо взяли за Україну”. Це спогад Степана Самійленка, підполковника Армії УНР, про дівчину, яка загинула в березні 1918 року. Вона — безіменна героїня. Таких, як вона, було багато. І нині ми маємо змогу більше дізнатись про цих сміливих українок.

“У визвольній боротьбі загинуло багато жінок, і смерті ці були героїчними, — каже Роман Коваль, дослідник теми участі українок у визвольних змаганнях. — Ось вам ще одна історія. Євгена Вовкова — просвітянка з Фастова (Київська область). У липні 1919 року вона чергувала на залізничній станції й навмисно дала зелене світло більшовицькому бронепотягу, спрямувавши його на ешелон з більшовицькими військами та влаштувавши зіткнення. Зрозумівши, що їй не вдасться утекти від облави червоноармійців, героїня застрелилася.

А Марія Бесарабенко-Трейко у 1921 році була зв’язковою Повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника. У 1922-му брала участь у підпільній організації “Козача Рада”, займалася контррозвідувальною діяльністю. У 1924 році загін повстанців, з якими була Марія, розбили. Жінку заарештували. Вона була вагітна, народила хлопчика у Лук’янівській в’язниці. Чекісти дали матері вигодувати дитину до 9 — 10 місяців, а потім їх навіки розлучили. Марію Бесарабенко-Трейко розстріляли 28 липня 1925 року”.

Чекісти дали матері вигодувати дитину до 9 — 10 місяців, а потім їх навіки розлучили.

Вражає!

— Ще одна вражаюча історія сталася шостого березня 1918 року в Глухові на Сумщині. Більшовики тоді оточили місто. Його боронили 300 козаків 175-го Батуринського полку, які скорострільним та гарматним вогнем декілька разів відбили наступи. Але ворогів було вдесятеро більше. Українські вояки бачили, що не буде їм пощади, якщо червоні добудуть Глухів, і боролись до останнього. Багато поранених без допомоги лежало на боєвищі. Місцевий санітарний відділ, що мав піклуватись пораненими, сховався, боячись помсти “червоних”. Аж тут з’явилися дві сестриці-жалібниці — студентка Ніна Крагавицька і семінаристка Соня Ярошинська — і стали надавати допомогу пораненим. Цих дівчат убили.

Є спогади про героїчних жінок і в повідомленнях тодішніх ЗМІ. Українська телеграфічна агенція зазначала: “5 червня, під час бою з ворогами у селі Великі Вовківці, був ранений кулею від рушниці козак кулеметної команди Слобідського харківського полку, котрий в дійсності — панночка. Родом вона з міста Ізюма, скінчила там гімназію і під час повстання вступила під видом козака до Слобідського харківського полку. Весь час несла вона всі бойові труди, служила нарівні зі всіма козаками”.

Тобто українські жінки активно бралися і за зброю?

— Так. Наприклад, козак полку Чорних запорожців Марко — це Марія Стовбуненко-Заїченко. Освіту вона здобувала у Парижі, Пруссії, Австро-Угорщині, а потім стала воячкою отамана Дмитра Соколовського, в кінному полку Чорних запорожців її знали як “козака Марка”.

До речі, були серед тих, хто боровся за Україну, і неетнічні українки.

Наприклад, полька Харитина Перкарчук, козачка кінної сотні Мазепинського полку. Свою національність дівчина завжди подавала як українську, а віру — як православну.

А білоруска Марина Нестеренко була сестрою-жалібницею, підпільницею, перекладачкою Надзвичайної української місії при Головному управлінні Генерального штабу Армії УНР, справжньою українською патріоткою.

Німка Генрієтта Ган була зв’язковою Повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника. Генрієтта Ган заявляла, що вона — німкеня, але батьківщиною вважає Україну. Під час судового засідання над нею кинула в обличчя суддям: “Як чужинці можуть судити українців в Україні?!”

 Віктор Дудар

Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebook і дізнавайтесь новини першими.

Джерело:
До списку новин