73-річна Ольга Іванівна К.-ко із Рівненського району, як не старалась, але різдвяний стіл у неї був бідний: картопля, смажене сало, огірки, помідори, квашена капуста, які заготовила ще восени. Сусідка принесла вінегрет, кисле молоко. Виставила на стіл і їх. Оце й усе частування, з яким вона зустрічала новорічні та різдвяні свята.
- У мене мізерна пенсія, нема від кого чекати допомоги. Діти розлетілись по світу, їм самим важко виживати у наш час, – розповідає пенсіонерка. – Перед новим роком стала протікати хата. Мусила купити дві шиферини, аби залатати дах. Заплатила майстру, за світло, то від пенсії у 2015 гривень майже нічого не лишилось. Тепер треба дотягнути до наступної.
Ольга Іванівна розповідає, що не такої старості вона чекала. Сподівалася, що її багаторічну важку працю в городній ланці оцінять достойно на схилі літ. Розчарована. Коронавірусу не боїться, хоча й
бережеться:
- За таким життям, як у мене зараз (та й хіба це життя, скорше – існування), нічого жалкувати. Злидні,одинокість. З телевізора тільки погані новини. Вірю тільки у Бога, що він змилостивиться над нами. Щодня молюсь за дітей, за Україну, за мир. А чи почує він мої молитви?
Тетяна ШВЕД.
Рівне.
Підписуйтесь на канал ВАПу у Telegram, на нашу сторінку у Facebook і дізнавайтесь новини першими
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
