У селі Баня Лисовицька неподалік Моршина є майстерня музичної родини Пуцентела — Putsentelas violin studio. Скрипковий майстер Мирослав Пуцентела працює тут разом із дружиною Наталією вже майже 35 років.
Вони виготовляють скрипки, альти й віолончелі, поєднуючи знання та досвід італійських майстрів із власними нововведеннями. Інструменти родини Пуцентела мають свій неповторний стиль та є широковідомими у світі: на них грають музиканти Східної та Західної Європи, Америки, Японії тощо.
Окрім того, Мирослав та Наталія є професійними музикантами: він грає на скрипці та альті, а вона — на віолончелі. Мирослав з дитинства хотів грати на скрипці. Він із посмішкою розповідає про свого земляка, Олега Крису, знаного скрипаля: — Він згадував своє дитинство як важке, тому що треба було грати на скрипці. Але він то жартома казав.
Починав здобувати музичну освіту Мирослав в Україні: після навчання у Тернопільському музичному училищі, вступив до Львівської консерваторії, де й познайомився із майбутньою дружиною Наталією.
У свої 25 років Мирослав створив камерний оркестр та керував ним 23 роки поспіль, об’їхавши майже всю Європу. Весь цей час він також працював у Дрогобицькому музичному училищі викладачем по класу скрипки та альта. Вже маючи дорослих дітей, подолянин Мирослав і бойківчанка Наталія разом поїхали вчитися до Міжнародного інституту імені Антоніо Страдіварі, що в італійському містечку Кремона. Там подружжя вдосконалювало свою майстерність гри на смичкових інструментах та здобувало фах скрипкових майстрів Кремонської школи.
Мирослав згадує, як вони вступали до інституту: — Там треба було здавати гру на музичному інструменті, гармонію, креслення, технологію, дизайн, поняття про дерево, де треба було написати, як називається кожне дерево. Все це італійською мовою. Скажу чесно, мені було важко, бо там не дозволяється ні словник, нічого. Я готувався рік по всяких підручниках. Під час навчання в Італії і Мирослав, і Наталія власноруч виготовляли інструменти від початку й до кінця, виконуючи весь цикл робіт. Тепер, вже маючи свою майстерню, подружжя поділило обов’язки: Мирослав виготовляє корпус і ставить акустику, а Наталія покриває інструмент лаком: — Тут, як і в кожній кремонській майстерні, немає нічого такого спеціального. Є верстат, дерево і руки. Ну, і знання, бо це комплекс дуже багатьох знань: і фізика, і живопис, і акустика, і креслення.
Їхній син, Орест Пуцентела, має власну майстерню смичкових інструментів у Львові та професійно грає на фортепіано. Саме він розробив унікальний дизайн інструментів родини Пуцентела. Донька Наталі й Мирослава за фахом — політолог, та вона також займається родинною справою: зробила вже дві скрипки.
Онуки Мирослав та Наталі також хочуть опановувати й продовжувати справу скрипкових майстрів. Майстер наголошує на тому, що, хоч вони з дружиною і є професійними музикантами, та сьогодні вони є, передусім, майстрами, а не виконавцями: — Бачите, життя склалося так, що поневолі ми перестали грати на інструментах, тому що мали працювати як майстри. Але коли ми вчилися в Італії, нас запрошували в 12 оркестрів грати, бо ми добре читали з листа. Нам ставили ноти, і ми зразу грали на концерті, тому що на заході так прийнято. Так, як колись в старовину — поставили ноти, і ти зразу граєш. На питання чи не жалкують вони, що більше не грають, Мирослав відповідає: — Розумієте, грати на скрипці — це одна галузь, створювати скрипку — це стиль життя. Музикант, який вже оволодів повністю інструментом він постійно грає.
Він вивчив повний перелік творів скрипкових, як, наприклад, Криса (Олег Криса — ред.). Він всі твори переграв скрипкові за своє життя. А тут постійно створюєш нове, нове й нове. Майстер каже, що скрипкобудуванню потрібно вчитися все життя: — Моєму маестро, Джіо Батто Морасі, вже 82 роки. Ми часто спілкуємся, і він каже, що досі вчиться. Тут немає кінця, немає меж. Здавалося б, знамениті кремонці Страдіварі, Ґварнері, Аматі досягнули своїх висот. Але, як виявляється, люди тепер пішли багато вперед і багато чого винайшли.
Сьогодні Мирослав виготовляє скрипки переважно з карпатського явора, гриф — із чорного дерева, а верх — зі смереки. Кожна нова скрипка сохне 4 місяці. За 35 років Пуцентела зробив понад 400 скрипок: — Це як створення нового життя. Кожна скрипка — наша дитина, яку ми впізнаємо з-поміж тисячі. Кожний інструмент, фактично — своєрідний винахід. Як в плані творчості, так і в акустиці та у виконанні. Першу свою скрипку Пуцентела створив у 1983 році, коли його синові був лише рік. То була модель Ґварнері. Зараз майстер виготовляє вже скрипки нової моделі, яку самостійно накреслив його син.
Про свою роботу Мирослав говорить із непідробним захватом: — Робота дуже цікава. Це навіть не можна назвати роботою — це стиль життя. Це приносить натхнення. Ми пенсіонери вже, але працюємо і бажаємо створити ще свою саму-саму, королеву (скрипку — ред.). Кожен із майстрів родини Пуцентела радо розповідає про свою частину роботи. Наталія відкриває скриню зі своїми інструментами: — Лаки всі тут, пензлі, все що потрібно для лаку. Це безколірний лак, потім шліфується, тут в мене є різні клаптики. Спирт, папір, от і все. Це все, що треба майстрові.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
