загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

10 вересня - який сьогодні день

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

10 ВЕРЕСНЯ – ІОВА ПОЧАЇВСЬКОГО Цього дня вшановуємо знайдення мощей ігумена і чудотворця Почаївського монастиря преподобного Іова. а три парафії нашої єпархії святкують престольний празник.

Історія чудотворця

Преподобний Іов (Желізо) народився близько 1551 р. в с. Угорники на Покутті – сучасна Коломийщина – в сім'ї дрібних шляхтичів Івана й Агафії. При хрещенні отримав ім’я Іван.

Визначально вплинуло на юнака високоморальне християнське життя в батьківському домі та досить раннє читання духовних книг. Із дитинства в нього сформувався нахил до подвижницького життя. Так, уже в десятирічному віці прийшов у Преображенський Угорницький монастир послушником, а в дванадцять літ прийняв чернецтво з іменем Іов. Молодий монах стає аскетом, завжди перебуваючи в молитві, суворо постячись та уподібнюючись праведному багатостраждальному Іову.

Згодом, проти своєї волі, але з волі ігумена, Іов удостоївся сану священника. Коли ж йому виповнилося тридцять, приблизно 1581 р., приймає схиму, тобто стає монахом зі ще строгішими правилами, з ім’ям Йоан на честь Предтечі Господнього. Cаме так він називав себе до своєї кончини, однак більше запам’ятався з попереднім іменем.

Преподобний Іов посилив свою ревність до подвижництва і став відомим не лише на Галичині, а й по всій Україні, у Польщі. Дійшли чутки й до князя Костянтина Острозького, який саме збирав сили для зміцнення Православної церкви.

За великим його проханням 1584 р. з Угорницької обителі о. Іова переведено в Дубенський Хрестовоздвиженський монастир. Згодом дубенські ченці обрали його ігуменом і в цьому сані преподобний подвизався там близько двадцяти років. Це був дуже важкий час для українського православ’я: поширювалася Берестейська унія. Преподобний Іов постійно знаходив для себе надійну опору в особі благовірного князя Костянтина, який навіть за межами своїх володінь оберігав православну віру.

В Дубні Іов приділяв велику увагу розповсюдженню духовних книг: їх переписуванням займалося духовне братство при монастирі. На початку XVII ст. настає час, коли преподобний вирішив здійснити давній свій намір – усамітнитися.

Прибувши до Почаївського монастиря як простий чернець, викопав невеличку печеру, в якій можна було б молитовно спасатися. Проте не усамітнення в тихому місці, а турботне життя судилося йому тут. Із пустельного монастиря він перетворив його в спільножитний. Ченці, побачивши в преподобному великого подвижника, обрали його своїм ігуменом.

Близько пів століття Іов Почаївський керував обителлю. Він зміцнив і згуртував братію та організував правдиве спільне життя. Посадив навколо великий сад, викопав два ставки та глибоку криницю. Преподобний також займався літературною діяльністю, перекладаючи твори святих отців та укладаючи повчання. Під час його ігуменства в монастирі запрацювала своя друкарня.

У 1649 р. на пожертви благочестивої родини Федора та Єви Домашевських зведено кам’яний собор Пресвятої Трійці. Твердість характеру Іова поєднувалася зі смиренням і християнською любов’ю. Коли одного разу він застав чоловіка, що крав монастирську пшеницю, то лише нагадав йому про Заповіді й Божий Суд. Злодій, розкаявшись, упав до ніг святому. Він був людиною відомою в окрузі й боявся розголосу, але ігумен зберіг таємницю.

1628 р. отець настоятель брав участь у Помісному соборі в Києві, скликаному Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі Іовом (Борецьким), на якому постановили твердо триматися православної віри. Від багатоденних стоянь на молитві ноги в о. Іова покривалися виразками, сліди від яких залишаються на його мощах. Одного разу учень святого Досифей побачив, як надзвичайне світло дві години осявало печеру преподобного під час його молитви. Незважаючи на таку подвижницьку та молитовну працю, Господь благословив Свого угодника столітнім життям. Він передбачив день своєї кончини: 10 листопада 1651 р., відслуживши Божественну літургію, подякувавши і попрощавшись із братією, мирно відійшов до Творця.

Через вісім літ Іов з'явився уві сні Митрополитові Київському Діонисію (Балабану) і сказав, що Бог бажає «прославити його кістки». Того дня владика відправився в Почаївський монастир і тут довідався, що й інші люди бачили якесь сяйво над могилою преподобного. Він наказав негайно відкрити труну, в ній лежали мощі святого – нетлінні й благоухаючі. Тоді митрополит із честю переніс їх у храм.

Було це 10 вересня 1659 р., тому пам’ять преподобного вшановується: 10 листопада (день блаженного спочину) та 10 вересня (день знайдення мощей). Храмове свято цього дня відзначають дві громади в Луцьку (домова церква у Свято-Архангельському Замковому чоловічому монастирі та на бульв. Дружби народів), у с. Човниця Ківерецького деканату. А протоієрей Віктор Домбровський, настоятель парафій Різдва Пресвятої Богородиці в с. Білашів, Покрови Пресвятої Богородиці в с. Любитів Ковельського деканату відзначає 15-ліття висвяти. 

До списку новин