загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Спадок (оповідання)

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

- Доню, дитинко…… Цей голос долітав до мене, наче з того світу. Якби йшла поночі, то боялася б не на жарт. Але то був день і майже центр села. Почала дослухатися, хто і головне – звідки - мене кличе.

- Доню, поможи, я тут в рові, оступилася….

Йду на голос, розгортаю хамороть, що розкинула попри дорогу свої загребущі руки, затуливши від очей перехожих колись доглянутий будинок. Вона тут, старенька пані Ванда, в заростях, наче маленька крихітна пташка, що заплуталась у сітці, заплуталась у сильцях днів, які стриножили її наприкінці життя.

Висохле личко, наче пергамент, розповідало про пережите. Худенька, трохи зігнута постать жінки розпласталась в маленькому здолинку, що біг попри дорогу, подекуди зарослий хабузинням, а, здебільшого, дбайливо вичищений галицькими господарями.

Ванда завжди жила добре. Її батько виїхав до Канади ще в перші часи еміграції. Чого не забрав із собою трьох дочок – того я не знала, але з часом по собі залишив дітям чималий спадок. Ще за часів Союзу прийшла до села подія, яку не обговорював хіба ледащо: на Вандиному подвір’ї стояли три нові «Волги». А під хатою вирувала справжня битва, бо за ті машини направду колошматилися заїжджі грузини, які мали грошей багатенько і хотіли їздити на новеньких авто. За скільки продали ті «Волги», того ніхто не знав, але сусіди підраховували статки родини і хитали головами: на що такі грошиська можна потратити…

- Пані Вандо, а як то ви туди втрапили? – запитала я автоматично, продираючись до старої жінки, яка посунулася пологим схилом здолинку недалеко від хвіртки і не могла сама встати. Вона вхопилася за мою руку, наче за соломинку і вже не відпускала, аж доки ми разом не пробралися до захаращеного подвір’я її оселі. Не часто заглядаючи за чужі плоти, я й не уявляла, що тут так порожньо та необжито. Наче вивітрився дух господарів ще десятиліття тому.

- Дякую, дитинко за поміч, - наче простогнала тихим голосом старенька, - я б сама ще довго вибиралася з тої халепи. Може зайжеш до хати, як маєш час?.. Я мала час. Я мала час зайти до Ванди, яка говорила цей тиждень лише з кицькою. А, може, й з Богом…

Ще не така давня хата, як її господиня, виглядала якоюсь необжитою, лише на кухні виявлялися ознаки присутності. А ще кицька, що відразу прибігла на голос Ванди, терлася до ніг та співала свої муркотні пісні.

- Що, Фаню, голодна? – господиня лагідно почесала за вушками киці, тій рідній душечці, котра розділяла з нею одинокі будні. – Якби не ти, то б собакою вила від самоти. Ще сусіди часом заходять, приносять свіжого хліба та Марійка раз на місяць приїздить, доня моя бідолашна. Тяжко їй – має біду із серцем, не може автобусами їхати, бо щось там у неї вставлено таке в грудях… Антін – той відрікся вже давно, жінка його, невістка моя рідненька, напоумила. Бо не записали хати на нього. І Мирося теж не згадує матері, має в Італії свій достаток…

Очі старої наповнилися навіть не слізьми, а якоюсь темною порожнечею, за якою проглядалася безнадія.

– Колись, дитинко, гляділа їх, бавила, грошей не шкодувала на захцянки, бо мала, мала гроші. Ото хату зі старим збудували, а жити в ній нікому… Розбіглися діти, розлетілися. Ще б мені скорше за моїм Славком до того вирію полетіти, бо вже несила хворими ногами ворушити…

Ванда глянула в небо, наче вивіряючи траєкторію польоту. І, мабуть, була до нього готовою. Коли за два місяці сусіди переказали, що Ванда відбула свій земний шлях, мене це не засмутило настільки, як звістка про те, що тепер всі її діти разом з внуками постійно приїжджають до порожньої хати і сваряться за майно. Трьома машинами…

До списку новин