загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Інформація про предків в Музеї Голодомору

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

З кожним роком в Україні з’являється все більше цінних для дослідження роду проєктів, які містять електронні бази із особовими даними українців. В попередніх публікаціях ми вже розповідали про те, як і де шукати дані про предків, які брали участь в Першій та Другій світовій війні, були біженцями, репресованими чи емігрантами.

Сьогодні хочемо продовжити знайомити наших читачів із корисними електронними ресурсами, які можуть стати в нагоді. Нижче мова піде про інформацію, яка зібрана на сайті проєкту “Музей Голодомору”. Дані, які містяться в фондах Музею Голодомору є досить потужні та об’ємні.

Як передісторія до їх оцифрування є такий факт, що ще у 2008 році було опубліковано 19 томів під назвою «Національна книга пам’яті жертв Голодомору». Це зібрання охопило інформацію про списки загиблих в Україні в 1932-1933 роках. Якщо говорити про масштаби, що база даних включає 882 510 імен. Звісно, що вона постійно поповнюється, адже досі невідомо усіх імен загиблих. Історикам ще потрібно буде відшукати їх в документах та спогадах очевидців.

Починаючи із 2009 р. Меморіал жертв Голодомору започаткував важливий процес пошуку інформації про українців, які загинули в 1932-1933 рр. Так формувалась електронна база імен. База даних за посиланням: http://victimsholodomor.org.ua/010920161.html За посиланням можна спробувати відшукати своїх родичів чи односельчан. Існує географічний пошук по областях тогочасної України, чи алфавітний. Які факти із життя можна дізнатись картці обліку? По-перше, це прізвище, ім’я та по-батькові, рік народження, рік та причину смерті, адресу народження, або проживання. Працівники музею продовжують збирати інформацію про загиблих і вони створили анкету, яку можна заповнити і цим самим продовжити історію вивчення цієї не простої сторінки історії українського народу.

Посилання на карту обліку жертв Голодомору: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdRelgZ2KmTS1WAyiH-1jqcbK-VShMDZpsplDgfOURAKd4JQw/viewform

Посилання вище буде вам корисне, коли ви, до прикладу, не віднайдете імен своїх предків в списку жертв Голодомору, а за переказами та документами вони такими були. Досить цінним джерелом до історії Голодомору та доль українців є старі світлини. Часто на звороті можна прочитати про цілі родинні історії.

Завдяки мережі Інтернет ці історії стають доступні загалу. Так, до прикладу одне із представлених нижче фото, а саме із села Галенка прокоментував Михайло Джус: “На цьому фото, зробленому перед самим Голодомором, частина моєї родини з села Галенка на Київщині. Менша дівчинка – моя рідна бабця Марія. Хлопчик – її молодший братик Мітя. Коли настав голод, Мітя почав пухнути. Моя прабаба Наталка відвела його на залізничну станцію Загальці і залишила, сподіваючись, що підберуть і відправлять в притулок для сиріт. Вірила, що так у нього буде більше шансів на виживання. Не важливо де, аби жив… Проте, Мітя повернувся додому на хутір, пройшовши полями 4-5 кілометрів (у тому віці, що на фото). Прабаба тоді сказала: «Ну що ж, вмиратимемо разом»… Якимось дивом усі вони пережили той голод. Мітя, на жаль, пережив не надовго – підірвався на якійсь вибухівці у війну. Ймовірно, я ніколи не зможу стати правдивим християнином. Бо коли намагаюсь уявити душевний стан прабаби Наталки, яка веде свою найменшу дитину на станцію, щоб покинути, аби не померла, єдине, що можу відчувати – це тиха лють. Лють на тих, хто доводив матерів до такого. І поки ідейні нащадки катів оскверняють пам’ятники і нерідко посідають високі державні посади – каятись у цьому рано”.

Якщо, у ваших родинах є подібні історії, то діліться ними в коментарях, давайте вивчати нашу родинну історію разом.

Джерело фото: https://www.facebook.com/ukrainica/

Джерело:
До списку новин