Чоловіку було 82 роки. Здавалося б, саме час сидіти на веранді своєї вілли пити к’янті і дивитися як сонце сідає в океанські хвилі. Красиво, що сказати… Тим більше, що гроші йому це дозволяли. Вони просто кричали:
– Відпочинь, ти заслужив відпочинок!!! Але чоловік починав свій день з того, що сідав у машину і, заїхавши по дорозі в магазин для тварин, затарювався під зав’язку їжею для собак і кішок, їхав до притулків, які він розташував замість вілли на березі океану.
Він разом з волонтерами цілий день займався тим, що знаходив і рятував викинутих нами тварин. До кінця дня він не відчував ні ніг, ні рук. Він падав і засинав ледь торкнувшись головою подушки. Ця людина не знає, що таке безсоння. Ця людина не знає, що таке неробство і нудьга. Йому немає коли замислюватися про сенс життя і чекати смерті.
Він щодня сподівається на наступний день, тому що його чекають і надіються на його серце. Йому просто ніколи вмирати. Смерть стоїть осторонь і відвертається від нього, тому що їй не потрібні люди, які не бояться завтрашнього дня. А стільки людей і тварин молять її відійти в сторону, що вона не можна не поступитися. Ось вона й забула про нього, забула, бо кількість живих душ люблячих його просто неможливо порахувати.
Цей чоловік молодий в свої 82 роки так само, як і тоді в свої двадцять п’ять, коли він ходив у військовій куртці, щоб зігрівати взимку цуценят і кошенят. Йому просто ніколи старіти, тому що його серце не постаріло і душа так само молода як і тоді.
І навіщо йому вілла на березі океану? Адже там так самотньо і холодно осінніми вечорами. А він не один. Його багато.
Його душа тепер в сотнях врятованих ним живих істот. І йому не страшно. Йому нема чого боятися.
Він дивиться в завтрашній день і усміхається. Тому що завтра його знову чекає пекельна робота і багато, багато щастя.
І цю людину звуть Ален Делон…
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
