У селі всі заздрили одній старій. Вона не стара була, звичайно, якщо за нашими мірками судити. Але в селі все інакше. І звали її «стара Ігорівна». І дуже їй заздрили, прямо страшно. Ця Ігорівна виростила одна двох дітей. Чоловік у неї потонув по п’янці ще в молодості. Дітей вона виростила і вивчила. Дівчинку і хлопчика.
Спочатку в рідному селі вони в школу ходили, потім в райцентрі вчилися, закінчували школу. Потім мати зібрала їх в місто, спочатку дочка, потім і сина. І посилала гроші, продукти; вона працювала на фермі, а ще був сад і город. І корова своя. Це все було важко дуже. Нікому допомогти; але Ігорівна впоралася.
Діти залишилися в місті і створили свої сім’ї. Все у них складалося чудово. Кожні вихідні Ігорівна їздила в місто на ринок, продавати сметану і овочі. І залишалася у дітей в гостях; то у сина, то у дочки. А вже вони не скупилися! Дарували і шалі красиві, і пальто навіть, і чоботи. Годували делікатесами. Купували квитки в театри і на концерти. Так що щаслива Ігорівна отримувала сповна за свою любов і турботу, за все, що віддала дітям. І розповідала про свої поїздки важливо і радісно. Показувала подарунки … Заздрили. Як не заздрити?
Не у всіх такі відмінні діти і відмінні відносини. А ось Ігорівні пощастило! Такий щасливий стан справ тривав довго-довго. Тільки в село діти не приїжджали – що тут робити? Бідність і бруд. Заразу можна підхопити. Онуки відпочивають на морі, за кордоном. Бабуся сама до них їздить, так краще. І повертається з подарунками, посміхається. Аж заздрісно! А потім заздрити перестали. Стара захворіла сильно.
Корова стала мукати, сусіди прийшли. Дали корові пійло, а старій – таблетку від температури. Викликати лікаря спробували. І хотіли дітям зателефонувати негайно. А Ігорівна не хотіла, щоб дітям дзвонили. Лежить і головою мотає; не телефонуйте! Потім, коли вона знепритомніла, подзвонили все ж. І багато з’ясувалося. Сумного … Діти маму давно не запрошували; ніколи було. То ремонти, то переїзди, маса клопоту.
Свої діти уваги вимагають. Роботи багато. Мама дзвонила, але їй пояснювали, що поки немає часу. Потім! Ти, мамо, потім подзвони як-небудь. У нас ремонт зараз. Або у відпустку збираємося … Але діти маму не кидали, звичайно. Вітали з Новим роком і з Великоднем. Картинки посилали красиві.
Все нормально було, тільки бачилися рідко. А подарунки – ось ці шалі і жакети, кільця і браслети, як у пісні, – це стара сама купувала. Така дурна дитяча брехня. Дитяча брехня – про своїх дітей … І навіщо вона обманювала – щоб дітей її вважали хорошими. Щоб не сміялися; мовляв, ти їм все віддала, а вони он як! Адже ось як буває щось … І стара Ігорівна свого домоглася. Не сміялися.
Плакали багато, коли проводжали на затишний цвинтар під горою. І діти плакали. Приїхали все-таки. Дивились на «подарунки», які ніби як надарували матері, і плакали. Тільки вже нічого не поробиш …
Анна Кир’янова
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
