Деякі дослідники вважають, що страва існувала ще в часи язичництва. Споживання вареників приписують трипільцям, вареники символізували в них місяць та плодючість.
А от офіційна історія вареників починається десь з ХІІІ століття (імовірно їх принесли на лезах своїх мечів татар-монгольські руйнівники). Вареники ліпили із житнього, пшеничного, гречаного, ячмінного борошна.
Начинка мала свої територіальні особливості: начиняли картоплею, сиром, капустою, овеча бринза (у Карпатах), пшоняною кашею або товченею квасолею (Полісся), гречаною кашею із сиром (Волинь), вареною квасолею, часом перетерта з калиною (Полтавщина). типовими для всіх областей України, є вареники з вишнями й з сиром. вареники.
З пісних начинок поширеною була урда («гурда», «вурда»), яку готували таким чином: трохи підсмажене конопляне (рідше лляне) насіння товкли й розтирали у макітрі, заливали окропом, розмішували, проціджували і ставили на вогонь. Жовтувату піну, яка утворилася при кипінні, знімали і використовували як начинку.
Замість насіння часто брали макуху (залишки після вичавленої олії з насіння). Для вареників «з піском»начинкою служило підсмажене на салі до золотавого кольору борошно.
Начинка могла бути із самого борошна, і ці вареники за своєю начинкою називалися – «пирхуни». Бувало і так, що цього вареника давали хлопцеві, який з’ївши його, цілий рік кликався – пирхуном.
Але незвичною начинкою залишаються начинка з папороті.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
