Так колись пояснив мені назву нашої країни один поважний вчений китаєць, філолог і перекладач. Виходить, що назва відноситься до тих прадавніх часів, коли наші пращури поклонялися тотемам, серед яких птах журавель, а скоріше, в нашому розумінні, це лелека – Мати-Птиця.
До нашого часу дійшло багато народних повір’ів про цих священних птахів. Так, восени, у вересні, вони відлітають ключем у вирій, відносячи душі померлих предків, а весною повертаються додому, до свого рідного краю, приносять дітей.
Цікаво, що в угорській мові є співзвучне слово “lélek”, що означає “душа”.
У давнину, побачивши в небі ключ журавлів, господарі примовляли: “Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку”. При цьому загортали в хустинку грудочку землі й тримали її до весни.
Побачивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в землю, щоб весна була щедрою й рясною.
Птаха вшановано в українських казках, колядках, піснях, в поезії і мистецьких творах, а також у назвах міст і в прізвищах… Журавель – один із впізнаваних символів України у світі.
Недарма цей символ присутній в емблемі УВКР (Українська Всесвітня Координаційна Рада), що об’єднує українців усього світу. Лелеки повертаються до свого дому, у свої гнізда, які чекають на них, в Україну. Тільки тут вони народжують своїх пташенят, тут їх земля.
Автор – Надія Музичук
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
