загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Приголомшлива історія про те, що наповнює наше життя величезною силою

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Під час блокади, цю маленьку дівчинку евакуювали із Ленінграду. Оленка її звали. А прізвище своє вона забула, такою вона була маленькою і змученою. Вона втратила всю сім’ю; маму, бабусю, старшого братика…

А її знайшла спеціальна бригада виснажених дівчаток – тоді ходили по квартирах страшною блокадною зимою, шукали діток, у яких загинули батьки або при смерті були…

Ось і Оленку знайшли і змогли відправити в евакуацію. Вона не пам’ятала, як дітей везли в вантажівці по льоду, не пам’ятала, як попала в дитячий будинок; вона маленька була.

Як виснажений гномик з великою головою на тонкій шийці… І вона вже не хотіла їсти. Таке буває при дистрофії. Вона лежала в ліжечку або сиділа на стільчику біля грубки. Грілася. І мовчала. Думали, що Оленка помре. Багато діток померло вже в евакуації; сильне виснаження, і немає сил жити і їсти. І гратись. І дихати… І одноногий фронтовик дядько Коля років двадцяти від народження, зробив із старого рушничка ляльку.

Якось підрізав, загорнув, пришив, – вийшла потворна лялька. Він олівцем намалював ляльці очки і ротик. І носик-закорючку. Дав ляльку Оленці і сказав серйозно: “Ти, Оленко, гойдай ляльку. І вчи її їсти, добре! Ти тепер її мама. І вже подбай про неї. Бо вона хворіє і така слабка. Навіть не плаче!” І ця Оленка раптом вчепилася в ляльку і пригорнула її до себе. І почала гойдати і гладити тоненькими ручками. А за обідом годувала ляльку кашею, щось їй шепотіла лагідне.

І сама їла кашу і шматочок хлібчика. Ну ось, Оленка і спала з лялькою, і біля грубки її гріла, обнімала її і піклувалася. Про потворну ляльку зі старого рушничка з намальованими очима… Дівчинка вижила. Тому що їй не можна було помирати; треба піклуватися про ляльку, розумієте?

КОЛИ ТРЕБА ПРО КОГОСЬ ПІКЛУВАТИСЯ – ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНА СИЛА ЖИТТЯ ДЛЯ ДЕЯКИХ ЛЮДЕЙ.

Для таких, як ця дівчинка. Яка стала медсестрою згодом і прожила довге життя. І руки її були завжди зайняті. А сердце – наповнене…

© Анна Кир’янова

До списку новин