загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Розбудіть батьків: життя може початися будь-коли

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Мені було років 17, а мамі — майже 40. Тоді у нас тільки-но почали вибудовуватися дружні стосунки. Не тому, що ми досі ворогували. А тому, що наша модель була класичною — «Мати-дитина», з усіма цими ієрархіями, заступництвом, заборонами. І ось ми почали виходити на рівноправність. На той час вона була… втомлена.

Будь-які мої спроби витягнути, стимулювати, підбадьорити, розважитись «по-молодіжному» розбивалися про таке болюче «Куди мені вже в моєму віці? Я тільки з роботи, дай спокій». Здавалося, що вона колись мала план, який вже майже виконала, а зараз залишилося тільки дотримуватися графіка, сформованого за довгі роки. І ось якось, без особливої ​​надії, говорю: «А пішли на ковзанку».

Чесно скажу, ляпнула, навіть не сподіваючись на іншу реакцію, крім саркастичної усмішки. А в неї аж очі спалахнули: «А давай!». Виявилося, що в дитинстві у них на подвір’ї кожну зиму заливали ковзанку, і вона неймовірно любила кататися. Але востаннє робила це років 20 тому. Поки ми зашнуровували ковзани, я все ще думала, що вона наді мною сміється і будь-якої миті скаже: «Ну ти що, справді повірила? У моєму віці і кататися на ковзанах?». Я встала на лід першою, вчепилася за борт і через плече кинула: «Хватайся, і потихеньку. Якщо впадеш, то не страшно. Головне, якщо розпластаєшся, стеж, щоб тобі ніхто не відрізав пальців». Тільки мами за плечем уже не було.

Поки я героїчно дряпала перші кілька метрів льоду, вона встигла об’їхати ціле коло і повернутися до мене. А потім ще. І ще. І так цілу годину. І навіть після цього вона була… не втомлена. Вона тоді не знала, що в наступні 10 років встигне змінити роботу кілька разів, відкриє для себе Фейсбук і Тіндер, вийде заміж, розлучиться, фантастично схудне, дозволить собі витрачатися на класний одяг та манікюр, почне пересилати мені мем і жартувати над моїм старечим крихтінням… Це я до чого… Ви там самі пам’ятаєте та іншим передайте, що життя може початися абсолютно в будь-який час.

І іноді для цього просто треба розбудити ту 15-річну дівчинку, яка дуже любила щозими кататися на ковзанах.

Автор: flyheart.ann

До списку новин