загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

«Сирітський апельсин». Різдвяна історія від Чарльза Діккенса, яка зворушує до сліз

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Я втратив батьків ще маленьким хлопчиком, а коли мені було дев’ять років, мене відправили в дитячий будинок під Лондоном. Він швидше нагадував тюрму. Доводилося працювати чотирнадцять годин на день – у саду, на кухні, у стайні, у полі. Жоден день не відрізнявся від іншого, а протягом усього року для нас був лише один день відпочинку: це було Різдво. Тоді кожен хлопчик отримував в подарунок один апельсин.

Це було все. Ніяких солодощів. Ніяких іграшок. Але навіть цей один апельсин отримували лише ті, хто протягом року ні в чому не провинилися і завжди був слухняними. Цей апельсин на Різдво втілював бажання цілого року. Отож, знову надходило Різдво. Проте цього року для мого сердечка маленького хлопчика воно ледь не означало кінець світу.

Поки інші хлопці проходили повз керівника сиротинця, і всі отримували апельсин, мені довелося стояти в кутку кімнати і – спостерігати. Це стало моїм покаранням за спробу втекти з дитбудинку одного літнього дня. Коли розподіл подарунків закінчився, іншим хлопцям дозволили грати у дворі. Але мені довелося піти в спальню і пробути там у ліжку цілий день. Мені було глибоко сумно і соромно. Я плакав і не хотів більше жити. Через деякий час у кімнаті почулися кроки. Чиясь рука стягнула покривало, під якими я сховався.

Я підвів очі. Маленький хлопчик на ім’я Вільям стояв біля мого ліжка з апельсином у правій руці і простягав його мені. Я не знав, що зі мною відбувалося.

Звідки взявся цей зайвий апельсин? Я поперемінно дивився то на Вільяма, то на фрукт, і гостро відчував, що цей апельсин мусить бути якимось особливим.

Раптом я зрозумів, що апельсин вже очищений. Коли я придивився ближче, мені все стало зрозуміло, і на очі навернулися сльози, і коли я простягнув руку, щоб взяти плід, я знав, що мушу міцно її стискати, щоб він не розсипався. Що сталося?

Десять хлопців зібрались на подвір’ї і вирішили, що я теж повинен мати апельсин на Різдво. Тож кожен очистив свого і відділив скибочку. Вони обережно склали цих десять відділених скибочок, щоб утворився цілий, красивий, круглий апельсин. Цей апельсин був найкращим різдвяним подарунком у моєму житті. Він показав мені, наскільки може сповнити втіхою справжня любов до ближнього!

© Чарльз Діккенс

Джерело:
До списку новин