Дві жінки прийшли до старця за повчанням. Одна вважала себе великою грішницею. Вона в молодості зрадила чоловікові і, не перестаючи, мучилася. Інша ж, проживши все життя за законом, ні в якому особливому гріху не картала себе і була задоволена собою.
Старець розпитав обох жінок про їх життя. Одна зі сльозами зізналася йому в своєму великому гріху. Вона вважала свій гріх настільки великим, що не очікувала за нього вибачення. Інша ж сказала, що не знає за собою ніяких особливих гріхів. Старець сказав першій жінці:
– Піди за огорожу, знайди там великий камінь, найбільший з усіх, що ти зможеш підняти, і принеси сюди. А ти, – сказав він тій, яка не знала за собою великих гріхів, – принеси мені дрібних каменів, але стільки, скільки зможеш подужати. Жінки пішли і виконали наказ старця. Одна принесла великий камінь, інша повний мішок дрібних каменів. Старець оглянув камені й сказав:
– Тепер знесіть всі ці камені й покладіть на ті самі місця, де ви їх взяли. А потім приходьте до мене. Жінки пішли виконувати наказ старця. Перша легко знайшла те місце, з якого взяла камінь, й поклала його точнісінько так само, як він і лежав. Друга ж ніяк не могла згадати, з якого місця брала який камінь, і, не виконавши наказу, з тим же мішком каміння повернулася до старця. – Те ж буває і з гріхами, – сказав старець.
– Ти легко поклала великий і важкий камінь на колишнє місце, тому що пам’ятала, звідки взяла його. Ти пам’ятала свій гріх, несла за нього докори людей і своєї совісті і тому звільнилася від наслідків гріха.Ти ж, – звернувся старець до жінки, яка принесла назад дрібне каміння, – коли грішила дрібними гріхами, не пам’ятала їх, не каялася в них й звикла до життя в гріхах і, засуджуючи гріхи інших, все глибше і глибше занурювалася в свої.
Гріхи – як камені. Їх легко підібрати, але тяжко знайти місце, звідки вони були взяті. Покаяння допомогає нам покласти ці “камені” на місце.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
