У приятельки мама «вчудила». Здала свою трикімнатну квартиру, додала до неї свою пенсію та поїхала жити в теплі країни. Поки що – до Болгарії, але в планах і Туреччина, як найдешевші. Можливо, ще північний Кіпр.
Там теж, кажуть, нашим пенсіонерам можна прожити, причому прожити так, що проживання буде життям, а не сумним існуванням. Це огидно! – сказав чоловік приятельки.
— Вона ж стара, куди їй світом шлятися, тільки ганьбитись. Про вас могла б подумати! — стиснула губи його мама.
— Мені Дімка весь мозок проїв, ми за його машину кредит віддати не можемо, прострочення три місяці, а мама по курортах шляється, — плаче її донька, впевнена: мама чомусь мусить допомогти виплатити кредит за машину, взяту в кредит для чоловіка. .
— Свекруха щодня нагадує, що ми живемо у неї, а мама квартиру взяла і здала! Вона (дочка) сподівається на співчуття, адже кожному відомо: жінка на пенсії більше не належить собі. Вона — безкоштовний додаток до онуків, її житло — не для неї, а для дітей, та й взагалі, на що вона розраховує, стара? Хоча, по суті, діти, які практично мого вже віку, могли подбати про житло для себе самі, а не розраховувати на мамине або, тим більше, не тусуватися 15 років у квартирці свекрухи.
— Ми з Дімою сподівалися, ну, допрацює вона, поїде до села, — оплакує нездійснені надії донька. Ну от скажи, чи не безсовісна? — Вона в тебе ще й заміж вийде, — з якоюсь таємною зловтіхою пообіцяла я, — За турка…
Була у наших знайомих така історія, благопристойна бабуся повернула онуків і «пустилася в усі тяжкі», що закінчилися утворенням нового осередку суспільства в далекому Стамбулі. Там рідня, що перейнялася долею однокімнатної квартирки, влаштувала показову істерику з гучними вимогами визнати даму недієздатною. Обламалися, правда. Та, яка тут вважалася бабулею, досі щасливо мешкає у Стамбулі зі своїм лисим дідусем.
Має досить великий будинок, і нікого — ви розумієте, нікого! – Не запрошує в гості, погана така. А ця бабуся постить у Фейсбуці свої фотографії, нехай ще не з таких теплих берегів, як їй мріється, але з підписами, що в 60 життя тільки починається. Я – полайкала. Тому що вона – права. А всі ці ті, що збираються сісти на шию, стверджують, що раз вік, то настав час перестати про себе думати, нехай вони йдуть лісом, полем і морем. У них якраз совісті і немає.
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
