“Люди цінують вас настільки, наскільки ви самі себе цінуєте”. Істина, яку усвідомлюєш з часом!

– Чому така ціна? – питає мене потенційна клієнтка.

– Яка? – я розумію, що вона не хоче говорити слово “дорого”. Є такі люди, для яких нестерпною є сама думка, що вони чогось не можуть собі дозволити. Такі собі понти навиворіт.

– Нескромна! – з докором вичавлює з себе пані.

– Нехай скромним буде той, хто не впевнений в якості своєї роботи, – стенула я плечима.

– Я – впевнена. Один момент з минулого пам’ятаю досьогодні в деталях. Я школярка.

На уроці вчителька дає завдання: вона засікає час, а ми за хвилину про себе маємо прочитати частину тексту, порахувати слова – і повідомити їй результат. Я швидко читала, в мене вийшло більше 100 слів за хвилину.

Вчителька питає тих, хто сидить попереду, вони відповідають: 72, 80, 64, і коли черга доходить до мене, я знічуюся і кажу – 90.

І в мене різко псується настрій.

А коли Владик, який сидить за мною, гордо вигукує 110, мене накриває хвиля злості і досади.

В цей момент я ще не знаю, що запам’ятаю свої відчуття назавжди, і, коли виросту, саме той випадок не дозволить мені відчувати незручність за те, що в мене щось виходить добре, а то й краще за інших. Зазирніть у пам’ять. В багатьох знайдуться схожі спогади. Посоромились, проявили скромність, були занадто обережні.

Непристойно коротка спідниця, занадто яскрава помада, надто смілива заява, надто висока ціна за свою роботу. З – зіпсований настрій. А іноді і життя зіпсоване.

Бо завжди знайдеться Владик, якого спитають після вас, і який скромним не буде.

Автор – Тетяна Петкова