З тіткою Женею мама познайомилася по інтернету, років три-чотири тому. Вони посварилися під одним постом із кулінарним рецептом. Мама наполягала, що цибулю та моркву для супу треба обсмажувати відразу і разом, а тітка Женя стверджувала, що спочатку на сковорідку вирушає морква, а потім, хвилин через п’ять, можна додати цибулю.
Це була перша сварка на просторах всесвітньої павутини. Не знаю, як вони змогли примиритися з різними способами обсмажування, але листування почалося. І тривало досить довго. Тітка Женя стала практично онлайн-членом нашої сім’ї: вона завжди була в курсі нашого життя, давала поради.
Вона навіть надсилала мамі подарунки на свята: теплий плед, варення брусниці, набір викруток (мама тоді їй поскаржилася, що навіть викрутки в будинку немає). Дари у відповідь теж були: вовняні шкарпетки, пояс із собачої вовни, баночки з маринованими грибами.
На початку грудня тітка Женя відзначала свій шістдесятий день народження. Мама отримала запрошення та гроші на квиток. Не поїду! Куди мені, руїні, їхати та ганьбитись? — мама ходила квартирою з кута в кут, розриваючись між бажанням з’їздити і залишитися вдома.
Я вирішила все взяти в свої руки: було куплено нове зимове пальто, а моя інститутська подруга, що проміняла нелегкий шлях хірурга на перукарські будні, упорядкувала мамину голову. Ще ми купили подарунок: сережки з великим камінням. Щоб у мами не було спокуси передумати, я особисто відвезла її на вокзал та посадила на потяг. Дочекавшись, коли склад рушить, зітхнула спокійно: нехай вона розвіється.
Останні десять років, відколи не стало тата, мама все згасає і згасає. А коли я вийшла заміж і переїхала до чоловіка, вона зовсім розкисла. Дзвінок від мами про прибуття пролунав:
— Чоловік зустрів, певне, чоловік Женькин. Дивно, вона не казала, що одружена. Гаразд, розберуся. Не нудьгуйте там! Скоро повернусь! Мама не повернулася: тітка Женя виявилася 60-річним Євгеном.
Дядько Женя зацікавився маминою фотографією і побоявся зізнатися у своїй гендерній приналежності. Так і спілкувався: писав, завжди цікавився маминим життям, дарував ті подарунки. Вони приїхали до нашого міста у січні, вирішити питання з орендою маминої квартири.
У маминих вухах красувалися ті самі сережки, які ми купили на подарунок «тітці Жені».
— На весілля приїдете? — зашарівшись, запитала мама. — Приїдемо, — пообіцяла я, не вірячи своїм очам: мама постійно усміхалася, зовні скинувши п’ятнадцять років.
Дядько Женя сподобався і мені, і чоловікові. А наша дочка прийшла в повний захват від новоспеченого дідуся. Але найголовніше, що мама поряд із ним розквітла. Вони одружилися. Скромно. Своєї родини у дядька Жені немає: він овдовів ще 2006 року, дітей у них не було.
Так і мешкав один. Шалено рада, що зустрілися дві самотності. Нехай вони будуть щасливі. Вони це заслужили!
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
