Деякі, здавалося б, крихітні добрі вчинки інших людей залишаються у нашій пам’яті назавжди. Іноді вони навіть можуть змінити життя…. Жінка поїхала з чоловіком до торгового центру.
Метушня, товпиться народ, як завжди. І ось підходить до них чоловік. Усміхається, радий зустрічі, одразу їх упізнав. І вони його згадали. 30 років тому жили по сусідству, вечорами гуляли з собакою, так і познайомився з цим сусідом. Той теж із собакою на прогулянку виходив. «Знаєте, а я всі ці роки хотів вас зустріти та подякувати!». А жінка нічого не пам’ятає.
«Як не пам’ятаєте, я у вас ночував …». Хлопець ріс із бабусею. Бабуся тяжко захворіла, лікарі нічим допомогти не змогли. Поховав єдину близьку людину та залишився один у квартирі. Того вечора прийшов у кімнату, де ще недавно бабуся лежала, дістав почату пляшку настоянки, що допомагала на якийсь час хворій притупити біль. Випив. Пішов із собакою гуляти. Там його зустріли знайомі. «А ти чого напився?» – жінка була жвава і пряма. Помітила і блискучі очі, і хитку ходу. “А я сьогодні бабусю поховав”. Так. Ідеш із нами. Нема чого тобі одному сьогодні бути. Все нормально. Не потрібно. Впораюся. Але навіть слухати не стала, наполягла на своєму.
“Сьогодні ночуєш у нас, пішли за речами”. Зайшла у квартиру. На кухні помила посуд, у спальні заправила ліжко. Міцно взяла під лікоть і повела до себе. Було ніяково. Чоловік йшов поруч, а його вела під руку чужа дружина. Не треба, я сам можу. Ні, потримаю тебе. Раптом звалишся. Привели до себе. Нагодували, напоїли чаєм, постелили постіль. Ось і вся історія. Але багато років хлопець вірив, що Бог йому послав цих людей.
Крихітки турботи та доброї уваги йому відчайдушно були потрібні того дня. Просто знати, що не один – вже можна жити та дихати. І ось взяла під руку жінка. Бог його не лишив. Хлопець пізніше прийшов до віри. Багато бачив чудес, незвичайних зцілень, збігів. І просте «тримаю тебе» як допомогу Вищих сил мислить. Зустріч у торговому центрі для нього також — з волі Бога. Хотів дуже подякувати. Вихідний день.
Товпиться народ. Знайомі обличчя, які одразу впізнав… «У мене також був випадок. Переїхала на нове місце, нічого не було, навіть поїсти. Лежу, молюся, а їсти хочеться. І ось стукіт у двері несподівано і входить подруга. Ти чого лежиш? Пішли до нас». Пішла, а в них картопля смажена з капустою.
Поїли. Досі пам’ятаю, а минуло років уже 25». «Потрапила на операційний стіл і хірург заборонив мені підніматися.
Телефоном я попросила чоловіка привезти мені води, але він сказав, що не може, тому що на роботі. Поруч лежала молода дівчина лише після операції. Як я здивувалася, коли її мама поставила поруч зі мною пляшку води. Дівчина їй зателефонувала та попросила допомогти. Пройшло вже майже сім років, але досі я вдячна за цю турботу про мене».
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
