Моя знайома Олена працює перукарем. Вона розповіла кумедну історію, як одного разу до них у салон прибіг без запису переляканий дідусь з онучкою і запитав:
– Дітей стрижете?
– Стрижемо, – кивнула Олена.
– Ну тоді підстрижіть, будь ласка, цю дівчинку! Терміново! – Благав дідусь і зняв шапку з дівчинки. А їй від сили – років зо три. Виявилося, вона сама підстригла собі чубчик і кіски. Як спромоглася. Криво і навскіс.
– Батьки приїдуть за годину! -Дідусь розгублений.
– Вони ж більше її мені не довірять … Виправте, якщо вийде … Олена посадила маленьку клієнтку на найвищий стілець. Дівчинку звали Іванка. – Іванко, ну навіщо ж ти підстриглася? – сміючись, запитала Олена.
– Хто ж тобі дозволив? Іванка суворо подивилася на Олену з-під свого косого чубчика і пояснила:
– Я сама собі дозволила! Дівчинці тій було три роки. А мені – 38. І я, ось тільки зовсім недавно, навчилася собі дозволяти. Дозволяти те, що раніше здавалося немислимим. Не працювати з людьми, які мені не подобаються. Не читати те, що не хочу, навіть якщо це модно.
Не подобатися тим, кому “дуже важливо” сподобатися. Не виправдовувати чужих очікувань, не бути зручною. І ще багато ситуацій у моєму житті, коли я – Іванка і дозволяю собі … бути собою і більше ніким.
© Ольга Савельєва