«У бабусі була сестра, тітка Шура, котру в сім’ї не схвалювали. Знаєте за що?
– Не через те, що живе одна.
– Не за те, що незаміжня і без дітей.
– Не за те, що був коханець – шишка з МОЗ.
– Не за те, що на сімейні заходи з’являлася лише тоді, коли треба їй, хоч запрошували на всі. А через те, що мала нахабство вимикати домашній телефон, коли їй не хотілося ні з ким говорити. І підключила визначник номера за першої нагоди, і платила за нього.
Ось цяця, як це вона вибирає, з ким не говорити? А все було просто – у всіх відносинах тітка Шура себе любила найбільше. І не хотіла нічого, щоб заважало її комфорту.
Тужила? Жаліла про свій вибір? О ні.
Померла в 93 роки, до 87 ходила з «дівчатами в лазню», сама себе обслуговувала, три роки тому була статною високою дамою з білим коротко стриженим волоссям.
До 70 років їздила зі своїм одруженим коханцем до Криму. Гуляла і пила місцеве вино на набережній. Потім він помер, на жаль. Освоїла радощі інтернет-шопінгу.
Щиро дивувалася, коли питали, чи купити їй продукти — зарозуміло перераховувала всі відомі їй послуги доставки. Склянка води не знадобилася.
Урок нам усім — у всіх відношеннях цінувати і любити найбільше себе. Решта — минуще. Одні прийшли і одні підемо. Це не про тлін і самотність — а саме про найважливішу людину в нашому житті: Я – у моєму житті. Ти – у твоєму».
© Ірина Семенова
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
