Жила-була Жінка на білому світі,* що щиро хотіла усім догодити, щодня за світ сонця небога вставала, опівночі змучена спати лягала. Усюди встигала, крутилась по дому, ставала в пригоді сусідам, знайомим, і рідних, і близьких любила, гляділа, забула сердешна, коли вже й раділа.
Роками тривало то все, до моменту, до тої хвилини сумних сновидінь, коли на зорі у промінні ранковім від Жінки якось відокремилась Тінь.
Помітила Жінка пропажу раптово, звернулась до Тіні, благала медово: Не йди ти від мене, залиш мені сили! Ослабленій Жінці враз світ став немилим.
Тінь трохи вагалась, але погодилась: Віддай чужу ношу, кому та судилась, вважай, що то перша серйозна вимога, чужі то уроки, чужі й перемоги. Налякана Жінка враз всіх уявила, і тихо,вагаючись, благословила, відмовилась нести чужі тягарі, щодня працювать від зорі до зорі..
І тут же почали їй люди дзвонити, у скронях забилось: що ж далі робити? Вони ж усі звикли, почнуть знов просити, а раптом не буде мене хтось любити? Та Тінь то не чула, лишилась несхитна, навчись «НІ!» казати і твердо, й привітно. Вважай, що то друге, нелегке завдання, забудь, несмілива, про всі виправдання.
Усі ми вчимося, навчило й ту Жінку, змінила сердешна свою поведінку, не всі зрозуміли, тож хтось образився, а хтось процідив: Я в тобі помилився!
Тут Тінь нагадала про третє завдання: «На щастя, чутлива, то твоє останнє. Навчися, красуне, й про себе ти дбати, вини відчуття пора в думці прибрати. Поглянь, не жартую, та Матір Природа також спочиває, відновлює вроду. Тож, знай, відпочити – то зовсім не злочин!
І Жінка завмерла від слів тих пророчих. Завмерла,заклякла і враз зрозуміла, що бути хорошою комусь хотіла, щодня догоджаючи до забуття, не думала чуйна про власне життя.
А зустріч із власною Тінню миттєва відкрила їй очі, змінила суттєво: до неї вертались і спокій, і сила, краса і здоров’я, здіймалися крила. І ти, читачу, зупинись, є потреба, Хвилину знайди та прислухайсь до себе, щоби бути здоровому та силу мати погодься, потрібно й відпочивати.
За мотивами «Притчі про стомлену жінку» ©️ Леся Дмитерко
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
