загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Містечко Олика 100 років тому

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

У колекції одного зарубіжного архіву вдалося відшукати фото з волинського містечка Олика часів Першої світової війни. В об’єктив фотографа потрапив в основному Олицький замок та костел Святої Трійці.

З історії відомо, що в роки Першої світової війни замок зазнав ушкоджень, проте силами родини князів Радзивілів був відновлений. Для того, щоб краще зрозуміти тогочасну ситуацію, публікуємо раніше невідомі спогади про Олику тих часів. Їх написала Марія Малгожата Радзивіл-Потоцька (1875-1962), яка була донькою власника замку в Олиці.

Побачене в Олиці в ті непрості часи Марія Малгожата Радзивіл занотувала в своєму щоденнику, який був виданий спочатку англійською, а потім і польською мовами. 

Про біженців в Олиці

«Я обмежуся маленькою картинкою, побаченою мною одного вечора під час подорожі до батьків у Олику. Станція Олика знаходилася недалеко від шосе, що йде від Луцька та галицького кордону до Києва і далі. Був зимовий вечір, і наскільки могло бачити око, вздовж шосе табором зупинилися з возами люди з дітьми, що готували щось собі біля вогнищ, що горіли. Це були в основному русини зі Східної Галичини, які знову з російськими військами, що відступали (тимчасово), бігли до Росії. Було й так».

Про новини часів війни

«Газети ми читали охоче, але це були односторонні новини, бо закордонних ми не отримували, а радіо ще не було. Довгі статті з завжди розумним поясненням, чому наші війська відійшли на кращі позиції, або зайняли якийсь tête de pont (плацдарм). Ті висловлювання повторювалися до нудоти, а ситуація на фронтах була абсолютно безнадійною. Ми були наелектризовані, коли росіяни наближалися до Кракова, а Тарнов уже був зайнятий. Це тривало недовго, але ми переживали страшні емоції».

Про евакуацію з Олики

«Після зайняття німцями Варшави російський фронт відступав поетапно. Військова влада наказала з Олики всім евакуюватися. Сім’я Януша Радзивіла на запрошення князя Романа Сангушка зі Шпанова переїхала до Славути. Поштово-телеграфний зв’язок (як це часто бувало під час таких подій) був частково перерваний, і одного разу вночі до нас раптово приїхали два єврейські вози з Рахнова: мої родичі Міхась з Анжелкою, міс Барон, служниця дами моєї матері, Стефця, сестра моєї Валерії Смаги з багажем. Їхній приїзд у цій ситуації був очікуваним, але не менш хвилюючим. Мандрівники були нагодовані та розміщені у підготовлених покоях. Після лютих битв австрійці зайняли Олику (Пілсудський зі своєю першою бригадою тоді бився у лісах під Стриєм). Цей фронт російські війська утримували всю зиму, але він зупинився над маленькою каламутною річкою під Клеванем, не доходячи до Рівного».

«Всі околиці Олики були розриті божевільними окопами, але до самого замку потрапила лише одна бомба, тоді він постраждав не дуже сильно. Мій батько, завжди оптиміст, сподівався невдовзі повернутися до Олики. Але фактично не повернувся туди вже ніколи».

Як бачимо, спогади очевидців є цінним джерелом для вивчення історії Волині столітньої давнини. В наступних публікаціях продовжимо розповідь про минуле Волині та її мешканців. Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО Фото з Бібліотеки Народової в Польщі

До списку новин