Сьогодні був в Чорткові в спеціалізованій аптеці, за ліками по спецрецептах. В приміщенні був я і старенька бабуся, років десь так під 85. Поки їй робили ліки, розговорилися. Вона розповіла, як будучи маленькою дівчинкою, їли весною траву, коли ховалися від обстрілів, як зігрівалися взимку в підвалах, розпалюючи невеличкий вогонь з пучків зібраної з поля соломи. Мене вразила її фраза “Я народилася, коли була війна, і помру під час війни” …
Я як міг, старався переконати її, що їй ще жити і жити… і що скоро все закінчиться, і буде мир. Коли принесли її ліки, я розрахувався за неї, а на її старенькі очі виступили сльози. Потім вона почала просити, щоб я забрав свої гроші, що вона сама оплатить ліки… але ми з нею домовилися, що коли закінчиться війна, ми зустрінемося, і вона віддасть мені гроші. І тоді мене вразила її друга фраза:
“Тепер я мушу пережити цю війну”. Друзі, знаю, що зараз всім важко, особливо психологічно… але де б ви не були, чим би не займались, підтримуйте один одного, і неважливо, знайомі ви, чи бачитесь вперше. Не знаю, чи зустріну я цю бабусю ще колись, але я щиро вдячний їй за її слова “Тепер я мушу пережити цю війну”!
Тримаймося! Перемога буде за нами!
© Роман Бараболя
Дзьобак Володимир
РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ
