загрузка...
Блоги
Дзьобак Володимир Дзьобак Володимир РОЗДУМИ ПРО НАДВАЖЛИВЕ або ЧОМУ НАШІ ОЛІГАРХИ СТАЛИ МОГИЛЬЩИКАМИ НИНІШНЬОЇ УКРАЇНИ

Головним інструментом нинішніх олігархів є безправний люмпен, який живе на подачках від держави, на грані фізичного виживання. Ось чому значна частина пенсіонерів є найкращим їх електоратом, який і допомагає часто приводити до влади їх ставлеників. Для малого і середнього бізнесу сьогодні закриті економічні ліфти у цілих галузях економіки, бо з кожним роком сфери зацікавленості олігархії збільшуються, перекриваючи кисень усім іншим.

Всі блоги
Колонка автора
Всі колонки авторів
Петиції ВАП
ВИМАГАЄМО ІНДЕКСАЦІЇ НАШИХ ПЕНСІЙ!!!
2 Подробиці Подати пропозицію
Опитування
Чи дотримуєтесь Ви правил карантину?

Слова вдячності та історії про втрати: волонтери черкаського гуманітарного центру — про допомогу переселенцям

Збільшити шрифт Зменшити шрифт
Надіслати
Друкувати

Гуманітарний центр Черкаської міськради діє два місяці – з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Щодня там допомагають близько пів тисячі переселенцям, розповіла Суспільному кураторка Центру, заступниця міського голови Марина Гаркава. За словами Марини Гаркавої, за час роботи центр прийняв 17 тисяч евакуйованих людей. Тим, хто рятується від війни, допомагають продуктами, одягом та ліками.

Мама шестирічної харків'янки Еріки Ілона Гончаренко розповіла, що до Черкас вони приїхали в кінці квітня. Поки облаштовуються – потребують підтримки. "Не всі мають змогу собі щось купити або піти працювати. От я, наприклад, не працювала до війни, сиділа із донечкою. Нещодавно пішли в дитсадок.

Кошти, які в нас були з собою, закінчуються", – пояснила жінка. За два місяці черкаський гуманітарний центр допоміг 17 тисячам переселенцівСуспільне Черкаси Допомагають евакуйованим і з продуктами.

Попри нелегкий час, цікавляться смаками й потребами кожного, розповіла волонтерка Інна Лисяна: "Харчування – це дуже індивідуальна річ. Кожному смакує своє. Наприклад є пенсіонери, яким краще молочко, щось м’якеньке". Зі слів волонтерки, те, що чують волонтери центру найчастіше, – це слова вдячності та історії про втрати. "Людина розповіла таку історію: в Ірпені в них був будинок, якому було 120 років.

Було родинне «гніздо» – і нема». Вона мені каже: «А що ж вони мені відбудують, якщо там залишилося все, ті речі, яких батьки торкалися». Це не відновлювано". Світлана Марфлюк – із Маріуполя.

Жінка розповіла: вибралася з пекла і здивувалася згуртованості українців: "Ми тільки до Запоріжжя дісталися і вже відразу зрозуміли, що ми вдома. Нас забезпечили житлом, майже безоплатно, платимо тільки за комуналку. Це дуже велика допомога, тому що в новому місті ми нікого не знаємо".

Джерело:
До списку новин